методи і прийоми виховання на заняттях із співів 6 року життя

методи і прийоми виховання на заняттях із співів 6 року життя

Щоб виховати активну готовність до виховного впливу, необхідно поставити вихованця в певні умови, підібрати зовнішні форми і внутрішні інструменти дотику до особистості (а. Пояснення — найбільш поширений метод тлумачення явищ, подій, правил і норм поведінки, розкриття соціального, морального, естетичного змісту вимог до дитини, вчинків, подій, явищ, допомога в оцінці учнями людських взаємин. Бесіда — це обґрунтування вчителем життєво важливої теми, формування питань, які спонукають до розмови, залучення учнів до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя, до вироблення правильного ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних обов язків. Для проведення індивідуальної бесіди важливо підібрати такий психічний стан учня, щоб він був здатний на відвертість, доцільно використовувати переконливі приклади.

Успіх диспуту багато в чому залежить від ведучого, який спочатку повідомляє проблему та різні погляди на неї, висловлює думки і закликає аудиторію до роздумів. На диспуті важливо досягти не певних і кінцевих рішень, а домогтися аналізу школярами понять, уміння захищати свої погляди, переконувати в них інших людей. Ушинський писав, що у вихованні не можна обмежуватися тим, що дитина наслідує і копіює, особистість повинна розвиватися своєрідно, як особлива, неповторна індивідуальність. Під час використання методів першої групи необхідно враховувати ту базу, яка вже сформована у вихованців, впливати не тільки на розум, а й на емоції вихованців, самому бути переконаним, наводити зрозумілі приклади, домагатися, щоб діти погодилися з учителем. Переконання як метод вимагає аргументації, доказів, логіки, воно особливо ефективне, коли існує альтернатива, коли спирається на критику і боротьбу думок, поглядів. Наприклад, слово йдіть можна вимовити, як наказ, прохання, дозвіл, команду, розпорядження, вимогу, погрозу, пропозицію, натяк, звернення, попередження, пораду, рекомендацію, докір. З боку вчителя - це різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти програмний матеріал, сприяють активізації навчального процесу, з боку учнів - це набуття навчальних компетентностей. Правильний підбір методів відповідно до мети та змісту навчання, вікових особливостей учнів сприяє розвитку їхніх пізнавальних здібностей, озброєнню їх уміннями й навичками використовувати здобуті знання на практиці, готує учнів до самостійного набуття знань, формує їхній світогляд. Класифікація методів навчання - це впорядкована за певними ознаками система методів; групування методів навчання за певними ознаками та встановлення між ними зв язків. Голант); за характером пізнавальної діяльності учнів - пояснювально - ілюстративний, репродуктивний, проблемне викладання, частково - пошуковий, дослідницький (і. Ефективність зазначеного методу залежить го - ловним чином від уміння вчителя розповідати, дохідливості та доступності інформації, від поєднання його з іншими методами навчання. Бесіда - це діалог між учителем та учнем, який дає можливість за допомогою цілеспрямованих і вміло сформульованих питань спрямувати учнів на активізацію отриманих знань. Лекція в 9¬12 - х класах служить для пояснення важкої та складної теми; її типовими ознаками, перенесеними з вищої школи, є тривалість запису плану та рекомендованої літератури, уведення та характеристика нових понять, розкриття та деталізація матеріалу, завершальні висновки вчителя, відповіді на запитання. Дидактики не рекомендують вивішувати або виставляти засіб ілюстрації заздалегідь (на початку уроку), щоб не привернути до нього увагу учнів, щоб ілюстрація не була достроковою до того моменту, коли для вчителя настане час скористатися наочним посібником. Навчальна телепередача або кіно - відеофільм чи його фрагмент; діюча модель, дослід з фізики або хімії; спостереження за погодою (у початковій школі); досліди у шкільній теплиці, робота на пришкільних ділянках. Лернер) визначають порівняно вищий щабель процесу навчання, особливо там, де він організований на вищому, ніж у масовій школі, рівні (гімназіях, ліцеях, колегіумах, колежах). Звичайно, включити учнів у творчу пізнавальну діяльність здатний тільки той педагог, який має високу професійну майстерність, якого учні поважають і люблять. Власне кажучи, елементи самостійної праці учнів тут об єднуються з інструктуванням, допомогою вчителя, у результаті чого школярі набувають навичок самостійності, закріплюючи індивідуальний стиль діяльності; самостійна робота учнів поза контролем учителя - самостійна робота вдома. Створення ситуації інтересу при викладанні того чи іншого матеріалу (використання пізнавальних ігор, цікавих пригод, гумористичних уривків, перегляд навчальних телепередач, кінофільмів). Байдужість у навчанні негативно впливає на всіх учасників навчального процесу; пізнавальні ігри як метод набувають великого значення для стимулювання та формування інтересу до знань (ігри - подорожі, вікторини тощо). У пробудженні та закріпленні інтересу до знань надійним спільником є гумор педагога, що спирається на його педагогічну етику, інтелект учнів та вчителя. Дискусія успішніше проводиться між паралельними класами; аналіз життєвих ситуацій викликає інтерес учнів як метод застосування теоретичних знань на практиці. їх виконання привчає учнів до дисциплінованості, що є головним у використанні цих методів, хоча даний аспект вивчено в дидактиці недостатньо; заохочення та покарання в навчанні. Соціальні, пов язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активним у прийнятті рішень у суспільному житті, у врегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні й розвитку демократичних інститутів суспільства; полікультурні - стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхньої мови, релігії, культури тощо; комунікативні - передбачають опанування важливого в роботі та суспільному житті усного й писемного спілкування, оволодіння кількома мовами; інформаційні, зумовлені зростанням ролі інформації в сучасному суспільстві та передбачають оволодіння інформаційними технологіями, уміннями здобувати, критично осмислювати та використовувати різноманітну інформацію; саморозвитку та самоосвіти, пов язані з потребою та готовністю постійно навчатися як у професійному відношенні, так і в особистому та суспільному житті; компетенції, що реалізуються у прагненні та здатності до раціональної продуктивної, творчої діяльності. Об єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання, уміння та навички, досвід творчої діяльності, емоційно - ціннісного ставлення до навколишньої дійсності. Систему принципових вимог і правил; види контролю; зміст контролю за різними видами навчальної діяльності; нормативи чотирибальної та дванадцятибальної системи оцінювання. Систематичність обліку та контролю; всеохопленість (усебічність, повнота) обліку та контролю; диференційованість (за окремим предметом) та індивідуальність (за стилем і формами контролю); об єктивність оцінювання; урізноманітнення видів і форм контролю в діяльності вчителя; єдність вимог до контролю з боку всього педагогічного колективу.

На інформаційному, або догматичному, рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно - інформаційного методу; на проблемному, або аналітичному, рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно - проблемного методу; на евристичному, або пошуковому, рівні словесна форма набуває характеру словесно - евристичного методу; на дослідному рівні словесна форма набуває характеру словесно - дослідницького методу.

Наприклад, поєднання наочного методу навчання з іншими методами дало можливість утворити наочно - ілюстративний метод, наочно - проблемний, наочно - практичний, наочно - дослідний. Освітня функція як основа передбачає застосування тих методів і прийомів керування навчальною діяльністю учнів, які сприяли б успішному засвоєнню знань, умінь, наукового світогляду та його відповідних складових - переконань, як упевненості у правильності своїх знань. У 70¬80 - х роках у педагогічній літературі автори доводили, що розумовий розвиток учнів краще забезпечується при застосуванні проблемно - наукової групи методів, що кмітливість і спритність їх думки краще розвивається, коли діти змалку привчаються не тільки заучувати матеріал, а й розмірковувати над ним, цілеспрямовано формують у них абстрактне мислення. У поданій піраміді засвоєння знань учнями відображені доцільність і аргументація використання тих чи інших методів у процесі викладання навчальних предметів. Ефективність виховної роботи залежить від використання системи спеціальних методів, які зумовлюють зміст і специфіку діяльності педагога, а також спосіб побудови взаємодії з вихованцями з метою реалізації виховних завдань. Педагогічне спостереження, бесіду, опитування, аналіз результатів діяльності, виконання доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки вихованців. Зокрема, евристична бесіда проводиться з метою організації спільного пошуку шляхів розв’язання окресленої проблеми (орієнтовні запитання для проведення таких бесід. Використання мотиваційно - стимулюючих методів забезпечує формування стійких мотивів поведінки особистості, спонукання її до участі в обговоренні та розв’язання проблем морально - етичного змісту.

Мотиваційні ігри (“виробимо правила”, “лист до самого себе”, “мої очікування” тощо), тренінг - стимулювання, створення емоційних ситуацій успіху (“я можу стати кращим”, “я вмію…”, “ми – справжні друзі”), самопереконання, самостимулюваня, самопідбадьорювання. Так, використання методів саморегуляції та самокорекції зумовлено особливостями виховного простору мистецького закладу, де кожен вихованець працює під керівництвом педагога лише декілька разів на тиждень. Його зміст полягає в інтенсифікації процесу самоусвідомлення і самозміни вихованця в контексті поставленої моральної вимоги і під впливом соціального середовища. Ефективності виховному процесу надає позиція співробітництва, за якої враховуються інтереси і потреби дитини, стимулюється її активність і самостійність. інваріант 3 – формування у вихованця образу “хорошого іншого” це здійснюється шляхом формування в нього чіткого образу товариша через залучення до спільних дій, в грі, побуті, навчанні. При цьому вміння вихованця самостійно приймати рішення реалізується між двома центрами – змістом моральної вимоги і суб’єктом, який має зайняти активну позицію щодо неї. інваріант 7 – культивування зворушливого виховного впливу внаслідок використання таких категорій, як совість, любов до інших, піклування про них, рівень усвідомлення свого “я”. Мети і завдань виховного впливу на особистість; вікових та індивідуальних характеристик вихованців; активності та пізнавальних інтересів особистості; характеру взаємодії вихованців з педагогами; наявного досвіду поведінки та діяльності в різних сферах життя. Читацькі конференції, предметні тижні, огляди, конкурси, олімпіади, туристичні мандрівки, вечори запитань і відповідей, тематичні вечори, фестивалі, виставки літератури та періодичних видань. Години класного керівника, роботу з періодичною пресою, гуртки художньої самодіяльності, підготовку радіо - , телепередач, випуск стінної газети, екскурсії, походи.

Одним із розповсюджених видів гуртків є колективи художньої самодіяльності та гуртки художньої творчості, в яких вихованці знайомляться із культурними здобутками українського та інших народів, залучаються до художньої творчості, займаються виконавською діяльністю (драматичні, хореографічні, вокальні, хорові, музичні, вокально - інструментальні, фольклорні, кіностудії тощо). Успішне проведення бесіди забезпечується обґрунтуванням актуальності теми; формулюванням питань, які спонукають до розмови; спрямуванням розмови у потрібному напрямі; залученням студентів до оцінювання подій, вчинків, явищ суспільного життя. Педагог повинен дбати про те, щоб пропоновані ним моральні сентенції (судження) не тільки були усвідомлені, а й пропущені через внутрішній світ особистості, тобто пережиті. Успіх лекції залежить від добре продуманої композиційної побудови, вдало дібраних переконливих аргументів, необхідних для оцінювання подій і фактів, особистих якостей лектора, його здатності володіти спеціальними психологічними прийомами.

Теоретичні положення лекції розкриваються у тісному взаємозв язку з практикою, з життям колективу, що дає змогу встановити довірливий контакт з аудиторією. Найскладнішим моментом лекції є відповіді на запитання студентів, які потребують уточнення фактів, оцінювання лектором певного явища, його думки щодо певної проблеми.

Метою диспуту є не прийняття остаточних рішень, а надання можливостей для самостійного аналізу проблеми його учасниками, аргументація власних поглядів, спростування хибних аргументів інших. Вони вже не сліпо наслідують приклад, а критично ставляться до нього, однак через брак життєвого досвіду іноді прикладом вважають не те, що гідне наслідування. Негативні приклади використовують, зокрема, у правовому, антинаркогенному вихованні, намагаючись продемонструвати шкідливість наслідування певних явищ. Прийомами використання негативних прикладів є громадський осуд негативних явищ; пояснення суті негативного, протиставлення аморальним вчинкам кращих зразків високоморальної поведінки, показ на конкретних прикладах наслідків аморальної поведінки, залучення студентів до боротьби з проявами зла. Дбаючи про формування свідомості особистості, необхідно впливати не тільки на розум, а й на емоційну сферу, наводити близькі й зрозумілі приклади, домагатися, щоб молода людина не лише зрозуміла почуте, а й сприйняла його. Вимога впливає на свідомість студента, активізує вольові якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сфери діяльності в позитивному напрямі, сприяє формуванню позитивних навичок поведінки.

Водночас слід домогтися позитивної реакції на неї, щоб бути впевненим, що колектив підтримає педагога, позитивно вплине на студента, якщо той з якоїсь причини не захоче виконувати його вимоги.

Ефективність вимоги значною мірою залежить від її чіткості, лаконічності, щоб було зрозуміло, де, в якому обсязі, до якого часу, якими засобами і кому саме слід и виконати.

Вона бачить, як реагують товариші на поради педагога і членів колективу, пересвідчується, що її поглядів ніхто не підтримує, і починає прислухатися до порад. Якщо колектив сам дає оцінку й ухвалює рішення, молода людина сприймає це серйозніше, оскільки переконується, що ніхто не налаштовував одногрупників проти неї, вони мають власну думку.

Важливу роль відіграють і стимулювання студентів до висловлювання власної думки, колективний аналіз конфліктних ситуацій та їх вирішення, привчання критично оцінювати думки і явища, аргументовано обстоювати власну думку.

Якщо студент завжди і у всьому намагатиметься дотримуватись вимог, постійно вправлятиметься у позитивній поведінці, то в нього сформуються і зміцніють відповідні навички і звички.

Саме режим виховує безперервність зусиль щодо влаштування життя студента, заощаджує його енергію; привчає вчасно виконувати будь - яку роботу, а також неухильно дотримуватися встановлених вимог. Ця діяльність є творчою, вона пов язана з передаванням дитиною вражень від навколишньої дійсності в художньо образній формі, тому важливо організувати іі цікаво. Малювання ганчіркою, паперовою серветкою, чайною заваркою, кавовою гущею… використання нетрадиційних форм роботи у навчанні дошкільнят зображувальної діяльності є доцільним і необхідним. Спеціальну та наукову літературу, проблеми ранньої діагностики художніх здібностей та використання нестандартних технік малювання у дітей старшого дошкільного віку; 2. Формуються ці уявлення в процесі безпосереднього пізнання об єктів зображення в іграх, на прогулянках, під час спеціально організованих спостереженнях тощо. Засвоєння назв форм, кольорів та їх відтінків, просторових позначень сприяє збагаченню словника; висловлювання в процесі спостережень за предметами та явищами, при обстеженні предметів. Вже у дошкільному віці необхідно розвивати у кожного вихованця трудові навички, привчати його починати роботу лише тоді, коли все приготовлено, а по закінченню все обладнання прибирати на свої місця, залишаючи в порядку свій стіл. Ця діяльність є засобом розвитку цінних якостей дитячої особистості; свідомості, цілеспрямованості і самостійності у виконанні роботи, наполегливості, уміння довести справу до кінця, акуратності, уміння зайнятися корисною справою. Треба додержувати гігієнічних умов і вимог до цих занять, інакше вони можуть привести до неправильного розвитку грудної клітки, до сутулості, до викривлення хребта. Вихователь повинен повсякденно дбати про правильну осанку дітей, про розміщення столів щодо джерела світла, про правильне положення корпусу і використання обох рук під час заняття. Саме нетрадиційні техніки малювання створюють атмосферу розкутості, відкритості, розвиток самостійності дітей, створюють емоційно - позитивне відношення до діяльності. Притримуючи пензлем, щоб не набралася зайва фарба, витягти нитку з палітри і викласти її петельками на одну сторону зігнутого навпіл аркуша так, щоб чистий кінець нитки звисав з нього, накрити другою половиною аркуша, притиснути зверху лівою рукою і витягти нитку рухом на себе і праворуч. Для малювання треба підготувати фарби - акварельну або гуашеву, баночку з водою, папір білий або кольоровий, довільного розміру та форми квачик тримаємо у руці трьома пальцями, як і пензлик. Використовуючи цю техніку, необхідно вчити дітей набрати на кінчик щетинного пензля (або на зубну щітку) фарбу, пензлик нахилити над аркушем і провести пальцем проти ворсу; застосовувати цю техніку для тонування паперу, створення сюжетних малюнків. Можна запропонувати дітям на аркуш паперу перед використанням цієї техніки покласти вирізані із картону силуети, які потім зняти, а їх відбитки розфарбувати.

Крім малювання олівцями, фломастерами, фарбами, гуашшю існує багато інших художніх та допоміжних матеріалів, які можуть використовуватись в зображувальній діяльності. Для занять малюванням (предметним, сюжетним, декоративним, за задумом) необхідні дошки (настінна і підлогова); дошка з трьома рейками для демонстрування дитячих малюнків; підставка для натури; настільні дошки - складні мольберти (для старших груп) і т. Підбираючи матеріали та обладнання, слід перш за все визначити, які з них більше сприяють виразному та повному вирішенню теми, запропонованої вихователем або задуманої дітьми.

Білий папір потребується для малювання олівцями, акварельними фарбами, іноді для малювання гуашевою фарбою, коли для зображення необхідний білий фон (наприклад, аркуш - білий сніг, а діти малюють дерева, тварин і т. В молодших групах - з п яти олівців (червоний, синій, зелений, жовтий і чорний); у середній - з шести олівців (червоний, синій, зелений, жовтий, чорний і коричневий); у старших групах, крім того, додаються помаранчевий, фіолетовий, темно - червоний, рожевий, блакитний, світло - зелений. Для набивання чудово підійде жорсткий пензлик, квачик (робиться з поролону) або зім ятий папір; для штампування - засушене листя, самостійно зроблені штампи або печатки з овочів, поролону, пінопласту, пробки, ластику та ін для кляксографії чи роздування використовується піпетка та коктейльна трубочка; нитки потрібні для ниткографії; для набризкування - зубна щітка чи щетинний пензлик; для продряпування - воскова свічка. Зростає самостійність, здатність до самоконтролю та саморегуляції діяльності, дають дошкільникові змогу виконувати завдання з образотворчої діяльності як індивідуально, так і групою (панно, декоративні і сюжетні роботи). Використовуючи властивості різних матеріалів (щільність гуаші, прозорість акварелі, ніжність пастелі), дитина здатна створювати художній образ, передавати своє ставлення до колориту, виражати кольором настрій, емоції; знаходити інші засоби виразності (лінію, пляму, форму). Розвивати відчуття кольору, ритму, естетичне сприймання та уяву, ініціативу, художньо - творчі здібності; виховувати самостійність, організованість, уміння доводити розпочату справу до кінця; підводити до розуміння, що якість зображення залежить від знання предмета. ); на свій смак добирати теплі, холодні тони кольорів; добирати колір фарб відповідно до тла паперу; в предметному малюванні потрібно навчити дітей передавати характерні ознаки предметів, їх загальну форму, відхилення від основної форми (видовжений, розширений, ввігнутий і т. Формувати вміння зображати предмети різними способами, статично малювати з натури, вдивлятися в натуру, помічати й передавати характерні особливості її, форму, колір. Учити користуватися акварельними фарбами; тримати пензель прямо та похило, малювати ним на всю ширину та кінцем ворсу; малювати свічкою, прошкрябувати покриту воском поверхню паличкою (гратаж). В декоративному малюванні потрібно навчити симетрично розташовувати рослинні елементи візерунків на різних формах (смуга, квадрат, багатокутник, розет, круг), на плоских силуетах виробів декоративно - прикладного мистецтва (одяг, посуд, іграшки); розташовувати візерунки по краях форми, у кутах, середині, по всій площі, підкреслюючи форму паперу; добирати кольори, характерні для певного виду українського мистецтва, до тла паперу.

В сюжетному малюванні потрібно продовжувати розвивати у дітей вміння передавати в сюжетному малюнку враження від спостережень за природою в різні пори року, народних свят, розваг, ігор, обрядів; відтворювати характерні їх ознаки.

Казки, вірша, оповідання, примовки, дитячої пісеньки, вистави; виділяти в сюжетному малюванні головне за розміром, кольором, формою, лінією; поєднувати гармонійно кольори, передавати в малюнку відносні розміри предметів. Та якщо всі діти без особливих ускладнень знаходять ці способи, педагог надає можливість кожному діяти по - своєму, але правильно відображаючи властивості, властиві даному предмету.

Допущену помилку слід замінити і виправити в процесі заняття порадою, запитанням, прикладом інших дітей, викликом до мольберта, особистим показом, пояснення на зразку або іншому якомусь зображенні, доступному дитині. Навчаючи дітей складати візерунки, вихователь звертає їх увагу на освоєння способів розташування візерунка в квадраті, колі, розетки, на симетричне розміщення елементів у візерунку на силуетах, що зображують різні предмети побуту (посуд, одяг, речі). Щоб сукня вийшла гарною, запропонуйте нанести візерунок на рукава і поділ (як іноді прикрашають її вишивкою) або розкидати квіти по всій сукні - теж вийде дуже ошатно. Зображення вільно розташовують на всьому аркуші паперу і часом без окреслення глибинного простору залежно від змісту (скажімо, весь малюнок являє собою землю, небо, воду). Починаючи зі старшої групи вихователь привчає дітей аналізувати свої роботи і роботи товаришів; вчить порівнювати власний малюнок з оригіналом, оцінювати виконану роботу.

Педагог спочатку звертає увагу на позитивні сторони, вчить відзначати, що виконано добре (підібраний колір, передані форма, величина тощо), а потім вказує на помилки (квітка величиною з дерево та ін. Звернула увагу, як діти працюють в куточку самостійної художньої діяльності, яку тему найбільше обирають під час роботи, якими матеріалами користуються, самостійно працюють чи з товаришами.

Спілкувалась з дітьми та вихователем, з метою з ясування, які види образотворчої діяльності малюкам більше до вподоби, які техніки більше використовують, вивчала малюнки дітей. Метою дослідницької роботи є виявлення і розвиток творчих здібностей у дітей старшої групи, шляхом проведення цікавих занять з малювання нестандартними техніками.

У ході заняття діти прагнули створити художній образ на основі залучення накопиченого раніше сенсорного досвіду, але мета не була досягнута, у зв язку з тим, що діти не вміють передавати задуманий художній образ за допомогою кольору та навичок малювання. Продовжувати вчити дітей зображувати рибок технікою штампування картоплею, їхні характерні особливості; розвивати творчість, уяву, мислення, дрібну моторику рук, пам ять; виховувати любов до морських мешканців. Вчити дітей творчо зображувати медузу, а саме малювання долонькою, формувати навички охайного користування фарбами та пензлями; розвивати дрібну моторику рук, уяву, пам ять; виховувати інтерес до творчості. Вдосконалювати вміння дітей зображувати квіти цікавою технікою малювання (штампування сірниковою коробочкою); розвивати уяву, окомір, почуття ритму, дрібну моторику рук; виховувати любов до природи.

Вчити в малюванні використовувати воскову свічку, передавати в малюнку життя рідної вулиці; розвивати пам ять, мислення, увагу; виховувати почуття патріотизму.

Вчити дітей малювати ниткою, обережно поводячись з фарбами, вчити бачити незвичайне в звичайному; розвивати творчу уяву, мислення; виховувати уважність, охайність. Закріплювати знання дітей про будову метеликів, їх життя; продовжувати вчити користуватися технікою штампування листочками; розвивати мислення, пам ять, дрібну моторику рук; виховувати охайність, любов до природи.

Для створення гарного настрою був використаний музичний супровід, а для актуалізації знань - художнє слово та пальчикова гімнастика у віршованій формі. Вчити малювати квіти та траву зубною щіткою, тримаючи її під нахилом, закріплювати знання про кульбабки; розвивати мислення, координацію рухів, композиційні навички; виховувати люблю до флори рідного краю. Закріпити вміння дітей розрізняти кольори, називати їх, швидко знаходити потрібний предмет серед інших, розвивати увагу і пам ять, виховувати взаємодопомогу.

Вчити дітей представляти образ квітів у відповідності з його описом у віршах поетів; закріплювати вміння самостійно підбирати колірний образ для створення групової роботи; закріплювати навички роботи нетрадиційними матеріалами та техніками (малювання сірниковою коробочкою, ручками та штампування листочками). Ті діти, які добре володіють навичками малювання, допомагали іншим, у яких менш вдало розвинені композиційні навички, підбирають колірну гамму, користуються нестандартним приладдям. Порівнявши результати констатуючого та контрольного етапів, можна зробити підсумок, що високий рівень розвитку вмінь та навичок малювання збільшився на 15%, середній рівень зменшився на 5%, а низький - на 10%. Нетрадиційні техніки малювання створюють атмосферу розкутості, відкритості, розвиток самостійності дітей, створюють емоційно - позитивне відношення до діяльності. Провівши цикл занять, ігор та вправ з використанням різноманітних нетрадиційних технік, видно, що у дітей за період проведення експериментального дослідження значно збільшився рівень вмінь та навичок малювання. Порівнявши результати продуктів діяльності констатуючого та контрольного етапів, можна зробити підсумок, що високий рівень розвитку вмінь та навичок малювання збільшився на 15%, середній рівень зменшився на 5%, а низький - на 10%. Норми, які повинні стати звичними формами культури поведінки дитини, мають у своїй основі такі моральні цінності, як гуманність, милосердя, доброзичливість, працелюбство, правдивість, чесність. культура діяльності (вміння тримати в порядку місце, де працює, грається, вчиться, звичка доводити до кінця почату справу, бережно ставитися до речей, іграшок, книг та ін. ); - культура спілкування (використання норм і правил спілкування та спільної діяльності з дорослими та однолітками на основі доброзичливості, поваги, ввічлива поведінка у громадських місцях тощо). Дитина має усвідомлювати, що дотримання правил поведінки є необхідною умовою її визнання у товаристві дорослих і однолітків, власного самоствердження (бути гарною, охайною, здоровою). Дитина з моменту народження є соціальною істотою, адже догляд за ним спрямований на введення його в світ дорослих, хоча батьки і педагоги не завжди це усвідомлюють. Психічний розвиток - процес нерівномірний, його лінії йдуть не одночасно, є періоди найбільш швидкого розвитку тих чи інших функцій, психічних якостей. По мірі засвоєння культурно - гігієнічні навички узагальнюються, відриваються від відповідного їм предмета і переносяться в ігрову, уявну ситуацію, тим самим впливаючи на становлення нового виду діяльності - гри.

У грі діти імітують побутові дії (миття рук, прийом їжі), тим самим закріплюючи дії з побутовими предметами (ложкою, чашкою тощо), а так само відображають правила, які стоять за виконанням культурно - гігієнічних навичок. Так через порівняння себе з іншими складаються передумови для формування самооцінки, усвідомлення своїх можливостей і умінь, а так само передумови для самоконтролю. Він замислюється над тим, куди поділося мило, адже спочатку був великий шматок, а через деякий час став зовсім маленький, чому вода змиває піну і бруд з рук, як за допомогою виделки можна розділити котлету навпіл, куди пропадає цукор у чаї і т. При одяганні і умиванні, дитина, розглядаючи своє відображення в дзеркалі, приходить до розуміння деяких змін, що відбуваються в ньому самому в ході побутового процесу.

Звертає увагу на брудні руки, зауважує неполадки в одязі, просить дорослого допомогти привести себе в порядок, у малюка формується потреба в чистоті й охайності. і якщо дорослі поспішають прийти на допомогу дитині при найменшому скруті, звільнити його від необхідності докладати зусилля, то дуже швидко у нього сформується пасивна позиція. Він стримує свої безпосередні почуття і прагнення, підпорядковує свої дії раніше поставленої мети, може відмовитися від бажаного, якщо цього вимагає громадське правило поведінки.

У кінцевому рахунку, від знання і виконання дітьми необхідних гігієнічних правил і норм поведінки залежить не тільки їхнє здоров я, але і здоров я інших дітей і дорослих. Поступово, в процесі формування культурно - гігієнічних навичок малюк починає усвідомлювати, що виконання правил поведінки обумовлено нормами людських взаємин, а в їх дотриманні проявляється повага до оточуючих, адже неприємно дивитися на нечупару або бруднулю. У процесі повсякденної роботи з дітьми необхідно прагнути до того, щоб виконання правил особистої гігієни стало для них природним, а гігієнічні навички з віком постійно вдосконалювалися. Мити руки перед їжею, після користування туалетом, ігри, прогулянки тощо діти середнього і старшого дошкільного віку більш усвідомлено повинні ставитися до виконання правил особистої гігієни; самостійно мити руки з милом, намилюючи їх до утворення піни і насухо витирати їх, користуватися індивідуальним рушником, гребінцем, стаканом для полоскання рота, стежити, щоб всі речі містилися в чистоті. Формування навичок особистої гігієни передбачає і вміння дітей бути завжди охайними, помічати неполадки в своєму одязі, самостійно або за допомогою дорослих їх усувати.

До числа основних умов успішного формування культурно - гігієнічних навичок відносяться раціонально організована обстановка, чіткий режим дня і керівництво дорослих. Під раціонально організованою обстановкою розуміється наявність чистого, достатньо просторого приміщення з необхідним обладнанням, що забезпечує проведення всіх режимних елементів (умивання, харчування, сон, заняття та ігри). Для формування культурно - гігієнічних навичок потрібно також виробити загальні критерії в оцінці окремих дій, чітко визначити місце розташування речей, іграшок, порядок їх збирання та зберігання. Наприклад, в умивальні кімнаті повинно бути достатня кількість раковин необхідного розміру, на кожній з яких лежить мило; раковини і рушники розміщуються з урахуванням росту дітей; на вішалці над кожним рушником картинка. Режим дня забезпечує щоденне повторення гігієнічних процедур в один і той же час - це сприяє поступовому формуванню навичок і звичок культури поведінки.

Щодня повторюючись, режим дня привчає організм дитини до певного ритму, забезпечує зміну діяльності, тим самим оберігаючи нервову систему дітей від перевтоми.

Серед багатьох класифікацій методів, в дошкільній педагогіці прийнята класифікація, в основу якої покладено основні форми мислення, що визначають характер способів діяльності дітей у процесі навчання. Навчання деяким навичкам вимагає значної праці, оскільки для цього діти повинні оволодіти цілою низкою дій, здійснюваних у певній послідовності (правильно сидіти за столом, користуватися приладами для їжі, серветкою і т. Для дітей дошкільного віку велике значення має усвідомлення значення культурно - гігієнічних навичок, їм потрібно повідомляти елементарні знання про раціональні правила особистої гігієни, її значення для кожного і для оточуючих, виховувати відповідне ставлення до гігієнічних процедур. Для прищеплення культурно - гігієнічних навичок у всіх вікових групах застосовується показ, приклад, пояснення, пояснення, заохочення, бесіди, вправи в діях. Бажано, щоб показ дій і спроби дітей виконати їх самостійно дорослі супроводжували не тільки поясненнями, але і питаннями, що направляють увагу дитини на необхідність діяти певним чином. Пристосувати до зростання дитини вішалку для одягу, виділити індивідуальну полицю або місце на полиці для зберігання предметів туалету (носових хусток, стрічок, шкарпеток), постійне і зручне місце для рушника і т. Поступове ускладнення вимог, переводить дитину на новий щабель самостійності, підтримує його інтерес до самообслуговування, дозволяє удосконалювати навички.

Він переходить від прямих вказівок до нагадування, від показу до ради, від прикладу до методів дозволяє розвивати у дітей усвідомлене ставлення до правил, - переконання, роз яснення сенсу правил. Тільки тоді, коли педагог враховує постійно зростаючий досвід дітей, вдосконалення їх навичок, уміння все більш самостійно виконувати встановлені правила, тільки тоді у них формуються стійкі звички, не руйнуються при переході на нові умови.

Особливу увагу слід приділити ігровому методу, тому що гра є провідним видом діяльності дитини дошкільного віку, за допомогою гри дитина краще запам ятовує і встановлює причинно - наслідкові зв язки.

Закріплення форм поведінки, перетворення їх на звичку і потребу відбувається на основі позитивного емоційного ставлення до відповідних дій, а також до дорослого, який переконує у їх доцільності. Відчуваючи довіру до дорослого, вбачаючи у ньому приклад врівноваженості, ввічливості, справедливості ставлення до людей, дитина усвідомлює значущість такої поведінки і прагне наслідувати її. У психології побутує думка, що діти дуже чутливі до зовнішніх проявів людиною справжнього ставлення до того, про що вона повідомляє, а також до людини, з якою спілкується. Прикладом у цьому для дітей має стати комунікативна культура педагога, якій властиві лексичне й емоційне багатство, витонченість і виразність міміки і жестів, щира зацікавленість співбесідником, відсутність явної та прихованої агресивності чи байдужого ставлення. Тому за потреби педагог повинен ініціювати коригування сімейного спілкування, рекомендуючи різні форми спільної ігрової, трудової та зображувальної діяльності дітей і батьків. Упродовж століть людство виробило прийнятні форми співіснування, які базувалися на правилах і традиціях кожного народу, а також були зумовлені особливостями національної історії, ментальності, політичного устрою країни.

Цей ряд вимог можна продовжити, адже педагогічна діяльність потребує від вихователя вміння спілкуватися з дітьми та їхніми батьками, колегами й представниками інших професій. Необхідно також знати, яке місце в кімнаті чи за столом можна зайняти, які пози позитивні; щоб навчитися етикету, недостатньо оволодіти сукупністю правил поведінки.

Мовленнєвий етикет - це система сталих формул спілкування, що предписується суспільством для встановлення мовленнєвого контакту співбесідників, підтримання спілкування у бажаній тональності відносно їх соціальних ролей і рольових позицій, відносно один одного, взаємних відношень у офіціальних і неофіцальних обставинах. Мовленнєвий етикет - це „мікросистема національно - специфічних вербальних одиниць, які прийняті і предписані для встановлення контактів співбесідників, підтримання спілкування у бажаній тональності відносно правилам мовленнєвої поведінки (правил етикету). „ти” чи „ви”, звернення за ім ям чи за допомогою іншої номінації („зайченя моє”, „сонечко моє”, „пані та пан” тощо), засобу спілкування в залежності від соціальної ситуації (місто, сільська місцевість, старше покоління, молодь, підлітки, професійне спілкування і ін. Мовленнєвий етикет - це доброзичливе спілкування у ситуаціях звертання і привернення уваги, знайомства, вітання, прощання, вибачення, вдячності, побажання, послуги, поради, згоди, запрошення, відказу, ухвали, компліменту, співчуття та ін. Комунікативна (основна), контакто - встановлююча (фатична), конатативна; регулююча, волеіз явлення, побудження, привернення уваги, вираження відносин і почуттів до адресата та обставин спілкування. Вчити дітей словесної ввічливості та культурі мовленнєвого спілкування потрібно з раннього дитинства, враховуючи те, що період від 1 року до 7 років є найбільш сензитивним як для розвитку мовленнєвого спілкування, оволодіння рідною мовою, так і для соціалізації дитини, засвоєння норм і правил поведінки.

Багатство лексики, адекватність, доречність, логічність, різноманітність мовних форм, естетичність, влучність, послідовність, змістовність, етичність; навчання виразності мовлення. Мовного (лексичне, морфологічне, синтаксичне, фонемно - анкцентологічне, стилістичне, інтонаційне) і немовного (міміка, поза, жести); вживати різноманітні формули мовленнєвого етикету, розумові і адекватні стандартизованим ситуаціям мовленнєвого спілкування; „розгортати” формули мовленнєвого етикету у відповідності із ситуацією спілкування. Плануючи виховну роботу, педагог повинен враховувати всі особливості кожної вікової категорії окремо, із врахуванням психологічних та фізичних особливостей дітей в групах дошкільного закладу.

Діти третього року життя, що прийшли в дитячий садок, відрізняються один від одного рівнем вихованості, володіють різними навичками і тільки починають звикати до нового для них оточення. Від того, як вони складуться, і будуть розвиватися стосунки дитини з дорослими, багато в чому залежить його взаємини і культура поведінки при контактах з більш широким колом людей. Одне з них - формування вміння грати і займатися, гуляти і приймати їжу, спати під час тихої години, вдягатися й умиватися разом із групою однолітків, поруч з товаришами, тобто в колективі. Не менш важливо прищепити інтерес до трудової діяльності дорослих, бажання допомогти їм, а пізніше і самостійно виконувати нескладні трудові дії по самообслуговуванню. Якщо на початку зусилля дітей постійно заохочуються й оцінюються позитивно, то надалі треба ставитися, як до належного явища, оцінювати тільки якість дій. Педагогу важливо бачити, як відбувається моральний розвиток кожної дитини, як змінюються прояви його стосунків до однолітків, до правил суспільної поведінки.

Крім того, створює різні ситуації, як для виявлення рівня морального розвитку, так і для формування досвіду доброзичливих проявів, що охоплюють різні боки життя дітей - ігрове, трудове, навчальне.

Через ігри - заняття вихователь може в захоплюючій формі не тільки розкрити зміст вимог у необхідній послідовності, але і пов язати ці вимоги з конкретними вчинками малят, це дає можливість закріпити позитивне ставлення до їх виконання в повсякденному житті. З огляду на особливості в роботі з дітьми молодшого дошкільного віку, заняттям варто додавати максимальну значимість, що забезпечує гарну активність малят. Педагог ненав язливо виробляє інтелектуально - емоційне ставлення дітей до конкретних правил суспільного поводження, закріплює їх у досвіді, спонукує малят до доброзичливих дій. Вихователь велику увага повинен приділяти формуванню у дітей і виконанню ними правил увічливого звернення, організованого поводження в дитячому саду, на вулиці. Плануючи роботу, педагог особливу увагу приділяє формуванню таких якостей, як чуйність, уважність, люб язність, тактовність, що допоможуть дитині бачити і розрізняти стан людини.

Рівень розвитку дітей четвертого року життя дозволяє трохи ускладнити програмні вимоги до морально спрямованих ігор - занять, іграм - вправам, інсценівкам. Принципом проведення ігор стає більш широкий, комплексний вплив на свідомість і моральні почуття дітей, а також надання їм можливості вправлятися в здійсненні потрібних дій, вчинків. Щоб досягти єдності між уявленнями про те, як треба поводитися, і конкретною поведінкою дитини, варто широко використовувати вправи ігрового характеру.

Дітей дуже захоплюють, наприклад, гри - вправи на закріплення правил етикету в спілкуванні з навколишніми дорослими і дітьми, у яких використовуються ляльковий театр, іграшки, гумористичні картинки, слайди, уривки з діафільмів і т. Два - три морально спрямовані заняття можна присвятити протягом року спеціально повазі до навколишніх дорослих, насамперед до батьків, педагогів, няньок. У дітей старшої групи необхідно активно і послідовно формувати дружні взаємини, звичку грати і займатися спільно, уміння підкорятися вимогам, у своїх вчинках йти за прикладом гарних людей, позитивним, героїчним персонажем відомих художніх творів. У поведінці старшого дошкільника яскравіше виступає зв язок моральних якостей і властивостей особистості з інтелектом, пізнавальним і цікавим, відношенням до навколишнього світу, до діяльності, до дорослих й однолітків, до себе.

Головною у цілеспрямованій виховній діяльності педагога на ступіні старшого дошкільного віку, продовжує залишатися організація життя і діяльності дитини, що відповідає досвіду змістовного спілкування, формуванню доброзичливого ставлення до однолітків і навколишніх. Подібні характеристики формують у дітей об єктивність в оцінці подій, допомагають дитині орієнтуватися в тій чи іншій ситуації і поводитися відповідно до правил моральної поведінки.

Готуючись до такої бесіди, педагог повинен проаналізувати, що було предметом найбільш яскравих вражень дітей, як вони сприйняли побачене, як переживають його. А та обставина, що вся група спільно обговорює факти поведінки і різні ситуації, викликає співпереживання, емоційний вплив дітей один на одного, сприяє взаємному збагаченню їхніх почуттів і етичних уявлень. Поведінка вихованців старших груп переконливо свідчить про те, що в цьому віці поступово відбувається перехід від сприйняття змісту окремих вчинків до збагачених понять про гарне поводження. За допомогою етичних бесід вихователь пов язує між собою у свідомості дітей розрізнені уявлення в єдине ціле - основу майбутньої системи моральних оцінок. Саме засвоєння етичних понять у визначеній системі допомагає старшому дошкільнику розібратися в сутності понять добра, загального блага, справедливості формує первісне поняття про людське достоїнство. У повсякденній педагогічній практиці вихователь повинен прагнути, щоб моральні почуття дитини ставали більш глибокими, і їхній прояв у стосунках до людей, їхньої діяльності, до рідної країни - більш стійким і організованим. Моральні уявлення дітей про явища суспільного життя, про властиві людям якості (такі як справедливість і чесність, працьовитість і відповідальність та ін. Необхідно, щоб дитина завжди поводилася за правилами не тільки в дитячому садку і вдома, але й у будь - якій обстановці, не тільки на очах дорослих, під контролем, але і за власним спонуканням. Особлива увага вихователя в даній віковій групі повинна бути зосереджена також на вихованні потреби в дотриманні правил особистої гігієни й у природній взаємодопомозі дітей у різних режимних процесах, у формуванні вольових якостей, у нагромадженні досвіду гуманних відносин і культури поведінки.

Для забезпечення органічної поступовості між дитячим садком і школою в моральному вихованні дуже важливий високий рівень вихованості в широкому розумінні слова. Ефективність формування доброзичливих суспільних мотивів поведінки підвищується, якщо педагог встановлює органічний зв язок між різноманітними смаками дитячої діяльності. Метод вправи є системою багатократних повторень спеціальних дій і вчинків, що ускладнюються, в цілях формування особових якостей, умінь і звичок правильної поведінки.

– усвідомлення вихованцем потрібності виконуваної вправи; повторення не тільки дій і вчинків, але і що викликають їх потреби і мотиви; індивідуалізація кількості повторень і дій; успіх в розвитку якостей і звичок повинен бути відмічений, оцінений, підкріплений заохоченням; вихователь зобов язаний пам ятати про перехід кількісних змін в якісних. Батьки учать його говорити, самостійно мислити, вирішувати посильні завдання самообслуговування, далі привчають до чіткішого виконання вимог дорослих, контролюють його вчинки і слова. Результатом методу переконання є переконаність людини як стійка властивість особи, що визначає рівень світогляду, що реалізовується в діяльності і вчинках. Особиста переконаність вихователя, його бажання допомогти вихованцеві позбавитися від помилкових поглядів, витримка і терпіння – необхідні умови успішності методу переконання. Метод навіювання – це комплекс способів інформаційної дії на психіку людини, пов язаної із зниженням логічності і критичності мислення і сприйняття установок, вимог на підсвідомому рівні. Окрім прямого навіювання (відбувається при безпосередньому спілкуванні на певну тему) у вихованні учнів застосовується і непряме навіювання (що повідомляється вихованцеві інформація не нав язується, а підноситься у вигляді розкриття якого - небудь нейтрального відношення до вчинку). іноді застосовують непряме засудження (негативне навіювання) – засновано на цікавості, бажанні порушити заборону і спробувати те, що не можна; може здійснюватися шляхом некритичного узагальнення фактів, односторонньої думки, інтригуючого повідомлення. Вихователеві потрібно розібратися з характером суперництва і прийняти відповідні заходи до того, щоб в групі не культивувалася заздрість, недоброзичливість, ворожнеча. Метод заохочення – комплекс прийомів і засобів морального і матеріального стимулювання кращих результатів різноманітної діяльності що вчаться, їх успіху у вихованні. Заохочення застосовується в двох основних формах – моральною (підтримка, подякою, увагою, хорошим відношенням) і матеріальною (нагороди подарунком, грошовими преміями, різними предметами). Метод примушення – система прийомів, за допомогою яких вихователь примушує вихованця розвивати і удосконалити кращі якості і відмовлятися від поганих звичок. Нагадування, попередження, заборона, критика, несхвальний відгук, зміна особистого відношення вихователя до вихованця в гіршу сторону, засудження на зборах, зауваження, догана усно або погана оцінка по поведінці.