художня література мета використанню вірша і усна народна творчість.
Воно завжди було і є одним із найважливіших чинників духовного життя людства, адже стимулює творчу діяльність, збагачує життя людини емоційними переживаннями та роздумами.
Часовими їх називають тому, що, на відміну від статичної форми зображення, характерної для просторових мистецтв, вони відтворюють життя у русі, у його розвиткові, що відбувається протягом певного часу.
За такими “матеріальними” ознаками ми визначаємо літературу як мистецтво слова, порівняно, наприклад, зі скульптурою – мистецтвом каменю чи глини, живописом – мистецтвом фарби, танком – мистецтвом ритмічних рухів тіла, пантомімою – мистецтвом жестів і міміки, музикою – мистецтвом звуків тощо. Так, наприклад, історичні перекази давнини склали основу для середньовічних рицарського та комічного роману, а потім розвинулись у побутовий, історичний, пригодницький, любовний та інші романи.
Це пояснюється опорою літератури на природне мовлення, в якому сконцентровано досвід людства, її орієнтацією на творче сприйняття, на роботу уяви, фантазії, на вловлювання глибинного смислу (підтексту). Види мистецтва не є ізольованими, вони контактують між собою, взаємодоповнюють один одного, широко й усебічно розкриваючи життя людини, глибини її душі. Зокрема міфологічні та літературні сюжети й мотиви часто кладуть в основу багатьох творів інших видів мистецтва – живопису, скульптури, театру, балету, опери, музики, кіно. Гетевське розуміння світової літератури передбачає спільний розвиток літератур окремих націй, які, вступаючи у взаємодію, водночас зберігають своєрідність та унікальність. Всесвітній літературний процес зумовлений розвитком різних національних літератур, які мають власну своєрідність, але водночас існують загальні закономірності, притаманні літературі загалом. Кожен письменник спирається на традиції як найближчих, так і віддалених (у часі та просторі) попередників, учасників літературного процесу вітчизняної та зарубіжних літератур, певною мірою використовуючи весь досвід художнього розвитку людства. Важливу роль у літературному процесі відіграє взаємодія літератури з іншими видами мистецтва, з культурними та суспільними явищами, з наукою, філософією. Це визначило характерні тенденції розвитку літератури не тільки в наддніпрянщині, але й в галичині та буковині, які перебували в межах австро - угорської імперії. історико - літературний процес кінця xix – початку xx століття xix століття історико - літературний процес кінця xix – початку xx століття розвиток літератури невід’ємний від розвитку суспільства. Бароко, його філософські основи бароко – літературний і загально - мистецький напрям, що зародився в італії в середині xvi століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж xvi – xvii століть. Зюскінд жан - батист гренуй – “темний геній” від мистецтва із самого початку роману автор попереджає читача, що мова піде про людину, яка належала до найгеніальніших і найогидніших фігур доби, багатої на постаті геніальні та огидні. Цей період характеризується наближенням літератури до суспільного життя й підвищенням її ролі у визвольному русі, адже саме ці роки характеризуються загостренням кризи феодально - кріпосницького суспільства, посиленням боротьби народу з кріпосним правом і самодержавством. Під впливом національно - визвольного руху та загальноєвропейського романтизму в літературі виникає національне піднесення культури україни друге українське відродження. Українські шкільні театри, які досягли піку свого розвитку в першій половині xviii століття, зникли вже у середині століття внаслідок заборони, а також реорганізації духовної академії. Так, ще на початку 1890 - х років було створене “братство тарасівців”, програма якого передбачала повне об’єднання україни, оскільки “жодні географічні межі не можуть роз’єднати одного народу”. Сучасний літературний процес загальний огляд формування сучасної української літератури відбувається під впливом важливих подій, що відбуваються в суспільстві. Літературний процес 40 - 50 - х років хх століття літературний процес – це багатогранне історико - мистецьке явище, яке характеризується змінами у стилях і напрямах художньої творчості, у виражально - зображувальній системі художніх засобів, у тематичній та жанровій своєрідності творів тощо. Обумовлюється літературний процес багатьма факторами мистецького і суспільного порядку, зокрема інтенсивністю літературного життя в тому чи іншому регіоні країни чи в певному культурному центрі. Розкрити старшокласникам особливості розвитку української літератури другої половини xx ст розповісти про виникнення у часи “хрущовської відлиги” когорти “шістдесятників”. Визначається інтенсивним розгортанням визвольного руху в російській імперії під гаслами боротьби за землю і волю, подіями революцій 1905 – 1907 рр 1917 р проголошенням унр (1917). На xx з’їзді кпрс зробив спробу врятувати комуністичну ідеологію шляхом відмови від масових репресій, гострої критики сталінізму та послаблення ідеологічного тиску.
З ім’ям стефаника в українську прозу входить така манера письма, яка характеризувалася пошуками в передачі найтонших, найскладніших почуттів душі людини.
Якщо доба романтизму (1820 - 1830 - і роки) позначена пануванням лірики, то для доби реалізму (1830 - 1860 - і роки) характерне домінування епосу, особливо соціального роману.
Постійні переслідування українства не сприяли розвитку драматургії, адже, крім аматорських театральних труп, упродовж багатьох десятиріч україна не мала професійного національного театру.
Так, наприклад, були колядки, присвячені дівчині, з побажаннями їй вийти заміж, з описами епізодів сімейного життя; колядки хлопцеві (мисливцеві) з побажаннями знайти.
Пізніше, коли язичницькі ритуали поступово втрачали своє первісне значення, деякі з пісень, що їх супроводжували, залишались побутувати відділені від обряду, за їх аналогією складались інші пісні. єднані єдиною темою, – відбивають найінтимніші стосунки між закоханими – їхні змістові рамки набагато ширші, ніж просто взаємини між хлопцем і дівчиною. У них поєднуються усі людські почуття – від ніжної прихильності і любові до ненависті, взаємини між закоханими переплітаються зі ставленням до них членів їхніх сімей (батьків, братів і сестер) та інших людей (сусідів, друзів, ворогів). Усі елементи змісту і форми підпорядковуються культу почуттів, через який звеличується людська душа, що здатна на глибокі переживання, емоційні прояви своєї внутрішньої сутності. Психологічні сцени пройняті сентиментальним пафосом, через який утверджується чуттєвість головних героїв, що постають мрійливими, шляхетними, духовно багатими.
Значна кількість цих пісень побудована у формі діалогу (наприклад, хлопець викликає дівчину вийти на вулицю, а вона йому відповідає; часто передається безпосередня розмова закоханих). Романтичний пейзаж є не тільки фоном, але й виконує роль художнього паралелізму – допомагає розкрити внутрішній світ ліричного героя – буяння молодості, тихі ліричні стани юної душі. У піснях йдеться про працю, природу, родинне життя, взаємини між людьми, важливі суспільні події, зокрема боротьбу українського народу проти зовнішніх ворогів, про видатних воїнів та полководців. Пастухи, мисливці й хлібороби не мали доступу до феодальної культури, що розвивалася або при монастирях, де були друкарні для друкування релігійних книг, або серед невеликого утвореного прошарку вищих класів. Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути красивим і ніжним, сильним і хоробрим. Внаслідок того, що фольклорні твори відображають усі сторони народного життя, найрізноманітніші вияви людської душі, вони групуються в три основні роди.
Андрій малишко пісня про рушник рідна мати моя, ти ночей не доспала, ти водила мене у поля край села, і в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, і рушник вишиваний на щастя дала. Діккенса “різдвяна пісня в прозі” відбуваються у святвечір – тієї найдивовижнішої ночі, єдиної на рік, коли здійснюються всі мрії й бажання, стають реальними найфантастичніші речі. – пісні - ігри (“подоляночка”, “просо”, “а вже весна”); – трудові пісні (виконувалися під час праці); – календарно - обрядові (веснянки, гаївки, русальні (“проведу я русалочки до бору”), купальські (“ой вінку, мій вінку”), жниварські (“там у полі криниченька”, колядки, щедрівки тощо); – родинно - побутові. Малюк по - різному реагує на звернену до нього мову (посміхається, плаче, робить різні рухи головою, руками) залежно від інтонації мовлення дорослого (ласкаві, веселі, суворої, роздратованої). Здатність зосереджуватися на слуханні тексту починає інтенсивно розвиватися в дітей після 1, 5 років за умови систематичного використання дорослими художніх творів. Тому під час ознайомлення малюків з художніми творами необхідно використовувати різноманітну наочність і залучати дітей до виконання активних рухів, дій з предметами й одночасно повторення окремих слів. Заохочення і спонукання малюків до відтворення кінця віршованої фрази сприяє розвитку пам’яті й дає можливість дитині 2, 5 років читати напам’ять невеликі вірші. Створення сприятливих умов і систематична робота з художніми творами дозволяє забезпечити такий рівень розвитку мовлення дітей, який надає їм можливість висловлювати своє бажання, думку, повторити те, що запам’ятали.
Твори художньої літератури розширюють кругозір дитини, розкривають таємниці природи, знайомлять її з подіями давно минулих часів, відкривають невідомі країни тощо. Це повторення за дорослим, з дорослим та самостійне індивідуальне відтворення малих фольклорних форм, хорове й індивідуальне заучування віршів із фрагментарним програванням сюжету.
Серед фольклорних жанрів чільне місце посідає казка, що слугує добрим матеріалом для театралізованої діяльності дітей, ігор - драматизацій, інсценування. Щоб навчити дошкільнят розрізняти інтонаційне забарвлення мовлення залежно від мети сказаного (запитання, обурення, захоплення, повідомлення), від характеру казкових героїв, особливостей їхньої поведінки (добрий, турботливий, вайлуватий, плаксивий, боязкий, підступний, улесливий. Відтворити ситуацію та діалоги персонажів, зображених на малюнку; відтворити мовленнєві особливості, характер певного персонажа; програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке позитивно характеризує персонажів (привітність, вдячність, жаль, жарт, готовність допомогти, співчуття); програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке негативно характеризує персонажів (роздратування, байдужість, нехтування, зверхність, вередливість, глузування, ігнорування, висміювання). Подальша робота щодо розвитку здатності дошкільників доречно й адекватно володіти інтонаційним забарвленням знайде своє місце не лише в іграх - драматизаціях, а й у мовленнєво - комунікативній діяльності різних змістових ліній. Народні казки стимулюють художньо - мовленнєву діяльність дитини, збагачують її мовлення словами, взятими із усної народної творчості, сприяють оволодінню граматично впорядкованим зв’язним мовленням, спонукають дитину до влласної творчості. Тут знадобляться також народні прикмети, прислів’я, приказки, вірші про природу, власний досвід, спостереження дитини за прогностичною поведінкою тварин, рослин тощо. Використовуючи фольклорні діалоги, дитина вчиться почергово з партнером відтворювати сюжет, не позбавлений інтонаційних відтінків, динаміки, мімічних проявів, зміни сили голосу, темпу мовлення. До програвання цілісної гри - драматизації дітей готує епізодичне програвання діалогів, що переходить в ігрове вправляння у зміні темпу мовлення, інтонації, у тональному оформленні голосів персонажів. У базовій програмі розвитку дитини дошкільного віку передбачено формування у дітей молодшого дошкільного віку умінь висловлювати свої враження, оцінювати характери та вчинки літературних героїв. Богуш, - невелике за обсягом зв’язне монологічне висловлювання (1 - 3)речення, в якому дитина свідомо висловлює своє ставлення до поведінки, вчинків, характеру літературних персонажів, мотивує і аргументує свої судження. Оцінювальна діяльність дітей буде успішною за умови формування в них необхідних знань про загальнолюдські цінності й життєві ситуації, у яких вони виявляються. Роботу над певною цінністю треба починати з розкриття її сутності (дітям важко оцінити чийсь учинок, якщо вони не розуміють сутності загальнолюдських цінностей, їх ролі у взаєминах з людьми.
Будувати естетичні та морально - етичні судження, висловлювати враження від почутого літературного твору діти вчаться під час емоційно - оцінювальної бесіди, яка проводиться безпосередньо після первинного сприйняття вірша, казки чи оповідання. Усвідомлюючи зміст, дитина знайомиться із загальнолюдськими чеснотами – добротою, працьовитістю, правдивістю, чесністю, чемністю тощо, вчиться емоційно реагувати на різноманітні життєві ситуації та вчинки персонажів. Дитина хоче бути схожою на улюблених літературних персонажів, протидіяти злу, приходити на допомогу, приносити користь, захищати слабких – так формується її характер.
Коментарі
Дописати коментар