в чьому полягає специфіка первісних явлень людей протсуспільство

в чьому полягає специфіка первісних явлень людей протсуспільство

Однією із найбільш змістовних класифікацій влади є її поділ згідно з ресурсами, на яких вона ґрунтується, на економічну, соціальну, культурно - інформаційну, примусову і політичну.

Прямий зв язок з основними потребами людини дозволяє широко використовувати економічну владу для забезпечення лояльності чи прямого підкупу політиків, чиновників виборців і т. Тому вона діє на людей постійно, спонукуючи їх до певних дій, в той час як, наприклад, примусова влада, передбачає санкції лише за порушення закону і діє епізодично. Це дозволяє широко використовувати фінансові ресурси, навіть порушуючи виборчі закони, для підтримки вигідних їх власниками політичних сил, в тому числі і під час виборчих компаній. За допомогою соціальної політики, використовуючи соціальні ресурси, вони можуть впливати на суспільний стан широких верств населення, одержуючи завдяки цьому їх лояльність і підтримку.

Культурно - інформаційна (духовно - інформаційна) влада –це перш за все влада над людьми за допомогою наукових знань, інформації і засобів їх розповсюдження. Знання використовуються як для підготовки урядових рішень, так і для безпосереднього впливу на свідомість людей з метою забезпечення їх політичної лояльності і підтримки.

Об єктом політології є не всяка влада, а тільки влада публічна, політична, під якою розуміється здатність класу, групи або індивіда проводити свою волю в суспільному житті, опираючись на систему установ, організацій, законів, політичних відносин. Політична влада реалізується не лише державним апаратом, але перш за все через діяльність політичних партій, суспільних організацій, суспільно - політичних рухів та інших суб єктів політики.

Державна влада – своєрідне ядро політичної влади, оскільки лише держава володіє монополією на прийняття законів, обов язкових для всього суспільства, і на легальне фізичне насилля. Вона може обмежити вплив інших форм влади в розумних межах, або взагалі усунути їх; визнання суспільством законності, правомірності офіційної влади позначається в політології поняттям легітимність. Дане поняття вказує на суспільне визнання влади, на те, що суспільство, народ робить їй довіру й підтримку, а не на правове, юридичне закріплення політичної влади у відповідних державних документах. Тому й ціна такого формального визнання влади не настільки велика в порівнянні з визнанням політичної влади народом, тобто легітимністю політичної влади.

Відповідно, варто розрізняти поняття “легітимність влади” (суспільне визнання її законності) і “легальність влади” (правове, формальне її закріплення). Однак у суспільній свідомості існує уявлення, що ця людина не така, як усі, що в нього є щось таке, незвичайне, надприродне, що вона користується заступництвом якихось вищих сил. Так, навіть у промислово розвинених і демократично стабільних країнах, наприклад у великобританії, легітимність влади опирається на традиції (інститут монархії) і визнання результатів вільних виборів. легітимність, яка ґрунтується на апатії населення, що свідчить про його байдужість до сформованого стилю керівництва і форм правління; - прагматична (інструментальна) легітимність, при якій виявлена владі довіра здійснюється в обмін на дані нею обіцянки тих чи інших соціальних благ; легітимність влади – це не постійний, застиглий стан, а досить рухлива змінна. Не менше значення у відносинах громадян до влади має економічний добробут, забезпечення такого рівня і якості їхнього життя, який визнається в даному суспільстві нормою. Влада, не здатна запобігти великим політичним конфліктам, громадянським й міжнаціональним війнам, протистоянню законодавчої й виконавчої влади, центра, регіональних і місцевих органів, губить свою легітимність. Найбільш дійовим засобом легітимізації влади є успішне здійснення державної політики й економічних програм, стійке зростання доходів населення й у цілому рівня життя. Визначте характерні риси індустріального та постіндустріального суспільства на прикладі порівняння сучасного стану україни з однією з розвинутих країн світу.

Аналіз груп в соціальній психології студентство як соціальна спільність економіка (релігія) як соціальний інститут соціологія молоді місце і роль соціальних інститутів та організацій в житті суспільства. Кожна доросла людина використовує багато соціальний ролей, що часто веде до виникнення міжрольових і особистісно - рольових і особистісно - рольових конфліктів. Отже, світобачення – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають загальне бачення, розуміння світу, місця в ньому людини та життєвої позиції, дії, програми поведінки людей. Міфологія із розвитком суспільства та перетворення його у класове втрачає своє значення як цілісне, єдине неподільне світобачення, і заміняється релігією. Понять, висновків, суджень, принципів, гіпотез, що організовані у сувору логічно побудовану кракозябру, і являють собою теоретично сконструйовану картину світу.

Люди таким самим природнім чином розраховують і не те, що за всіх змін у природі, суспільстві і світі цей світ збережеться, як відносно стабільне ціле.

Еммануїл кант вважав парадоксом те положення у філософії, що виникло у зв язку з тим, що філософії не просто довести, що перша природа існує незалежно від людини.

Про буття першої природи можна стверджувати, що її цілісність, речі, стани існують до, поза та абсолютно незалежно від свідомості людини – в цьому відмінність природи її речей, процесів як форми буття. Перший рівень безсвідомісного – несвідомий психологічний контроль людиною над життям свого тіла, координацією функцій, задоволенням певних найпростіших потреб тіла. Результати свідомісної та духовної діяльності окремої людини можуть відокремлюватися від неї самої, тоді виникає духовне другого типу – об єктивоване, позаіндивідуальне.

Будь - який об єкт матеріального світу може бути розглянутий у якості системи, себто особливої цілісності, що характеризується наявністю елементів та зв язків між ними (макротіло). 1)елементарні частинки, фізичний вакуум; 2)атоми; 3)молекули; 4)макротіла; 5)планети; 6)зорі та планетарні системи; 7)галактики; 8)системи галактик; 9)метагалактика. 1)просте пересування тіла у просторі (механічний рух); 2)фізичний рух (електрони); 3)хімічний рух (асоціація та дисоціація атомів); 4)біологічний рух (існування живої матерії); 5)соціальний рух (процеси існування та розвитку суспільства, суспільного життя). Представник – ньютон, вважав, що простір і час – особливі субстанції, що існують незалежно від рухомих матеріальних об єктів, тому вони мають абсолютний характер. Пристосувальна активність організму багато в чому пов язана з формуванням в процесі еволюції всередині їх багатоманітної моделі часової організації, що називається внутрішнім годинником живого організму.

Від початку воно позначало шлях, рух, роздуми від одних тверджень, що розділяють співрозмовників, до інших, що згладжують теоретичні судження співрозмовників, і їхні погляди зближуються, стаючи правильнішими.

Сократ був філософом особливим – це полягало в тому, що він вчив діалектиці публічно, на вулиці та площі, не брав платні, не лишив по собі жодного писаного твору з діалектики.

Зараз діалектику трактують як вчення про всезагальний зв язок речей, процесів, світу і про постійну зміну розвитку через зіткнення внутрішніх суперечностей, протилежностей. Одиничне – це окремий предмет, явище, процес, що відрізняється за своїми часо - просторовими властивостями від інших, у тому числі подібних до нього предметів, речей і процесів. Загальне – об єктивно існуюча схожість характерних одиничних предметів, їх однотонність в деяких відношеннях, приналежність до однієї групи явищ, одної системи зв язків. З 2 - ї половини хіх століття, коли стало загальновизнаним, що людина – продукт біологічної еволюції, центральним для всієї антропологічної проблематики стало питання про основну відмінність від високоорганізованих тварин та про наукове пояснення цієї відмінності. Поведінка тварин являє собою одну з форм функціонування їхнього організму – структура організму детермінує потреби тварин та програми їхньої поведінки.

1)середня тривалість життя (80 - 90 р – тепер, під час рабовласницького ладу була 20 р, у 18 ст – 30 р, а в західних країнах 56 р); 2)біологічний вік, коли жінки можуть народжувати дітей (15 - 49 р). Біологічними ознаками є расові; розподіл людського роду на раси виник в результаті того, що окремі частини людського роду існують в різних географічних та кліматичних умовах. Саморозвиток людської особистості у її цілісності через реалізацію тенденцій саморозвитку світу, через діалог своєї унікальності зі світовою універсальністю. В принципі, здатність відображення можна визначити як здатність тіл живої та неживої природи реагувати на зовнішній вплив співвідносно до характеру цього впливу та якісної специфіки самих тіл. В живій природі відображенням визнається подразнюваність – здатність всіх живих істот реагувати на впливи середовища внутнішньо притаманною їм реакцією, відмінною від хімічної та фізичної природи подразнювача. 2)у зв язку з ускладненням живих істот, виникненням багатоклітинності виникають перші клітини та волокна, що утворюють головний мозок та його розгалуження по всіх кінцівках тіла. На відміну від подразнюваності – біологічного явища – відчуття належать до явищ психічних, безпосередньо пов язаних лише з діяльністю високоорганізованої нервової тканини.

Свідомість – одне з основних понять філософії, психології та соціології, що позначає найвищий рівень духовної активності людини як соціальної істоти, вираженої у відчуттях, сприйняттях, уявленнях, мисленні, емоціях, волі і пам яті. Питання про включеність людини, що посідає свідомість, у світ і питання, що надає людині свідомість, про ту відповідальність, що її накладає на людину свідомість. Свідомість може бути виражена і в матеріальних явищах, в тому разі вони, як і в розмовній мові, набувають знакової функції, виступаючи як знак, що несе певний мисленнєвий зміст. інтегруючим особливим елементом системи духовної діяльності виступають духовні організації та інститути, заклади, їх кафедри, відділи, факультети, друковані органи – журнали, газети, видавництва найрізноманітнішого напряму.

Саме ці організації займаються духовним виробництвом, тиражують його результати, організують і спрямовують форми, спрямованість, темпи духовного спілкування, відбір того, що буде споживатися і самоутримання і темпи духовного споживання. До повсякденної свідомості включається суспільна психологія – соціальні почуття, емоції, що знов - таки безпосередньо відображають повсякденне життя людей. Результатом є виникнення ідеології – теорії або системи ідей та ідеалів, що виражають соціальні задачі розвитку суспільства та визначається рівнем розвитку виробництва, виробничих відносин. А процес пізнання – це специфічна взаємодія суб єкта та об єкта пізнання, що має своєю кінцевою метою досягнення істини, розробку програм, алгоритмів, моделей, освоєння об єкта відповідно до потреб суб єкта. За тисячоліття свого розвитку воно пройшло тривалий і тернистий шлях пізнання від примітивного і обмеженого до все більш глибокого і всебічного проникнення у сутність буття. Наш розум осягає закони світу не через просту цікавість (хоч вона і є однією з рушійних сил людської життєдіяльності), але заради практичного перетворення і природи, і людини з метою максимальної гармонізації життєвлаштування людини у світі. Перш ніж продовжувати діло попередніх поколінь, необхідно засвоїти знання, вже накопичене людством, постійно співвідносячи з ним свою пізнавальну діяльність – це категоричний імператив знання, що розвивається. Задумуватися над тим, що таке пізнання, якими є шляхи отримання знань, людина почала ще у сиву давнину, коли усвідомила себе як дещо, що протистоїть природі, як діяча в природі. Вона досліджує теорію людського пізнання, форми й закономірності переходу від поверхового уявлення про речі (думки) до осягнення їхньої сутності (справжнього знання), а у зв язку з цим розглядає питання про шляхи досягнення істини, про її критерії. Найважливішим питанням всієї гносеології було і лишається питання про те, який практичний життєвий сенс має достовірне знання про світ, саму людину та людське суспільство. ідеалізація – процес уявного конструювання об єктів, що не існують не можуть бути здійснені, але таких, що для них є прообрази в реальному світі (точка – об єкт сконструйований, бо не має розмірів). Більшість казкових мотивів популярна у світовому, загальнослов янському й українському фольклорі, що доказує спільність відповідного жанру багатьох народів. Основоположники західноєвропейської міфологічної школи, німецькі філологи, письменники й історики літератури брати грімм — якоб (1785—1863) і вільгельм (1786— 1859), обстоювали значення фольклору як засобу вивчення культури народу.

На його думку, до x ст такі сюжети поширювалися в усній традиції, пізніше в літературній обробці трансформувалися через мусульман — візантію — італію й іспанію — монголів — до східної європи.

Отже, поруч індійської лабораторії не треба забувати передньоазійської, вавилонсько - сирійсько - юдейської — під безпосередніми впливами її стояло наше чорноморське побережжя і кавказ з його північними степами, і геленістичний світ, передхристиянський, так само як і християнський (грушевський, 1993. Від побуту до казки існують перехідні ланки, зокрема вірування; можливий також закономірний зв язок між побутом і релігією, з одного боку, і релігією та казкою — з іншого. — загальна послідовність функцій; — заміна тих елементів, різновиди яких пов язані з абсолютною чи відносною залежністю; — в інших випадках — вибір деяких персонажів зі сторони їх атрибутів, якщо потрібна певна функція; проте така несвобода відносна. Так, за певних обставин (політ) чарівним подарунком не може бути жива вода, але можуть фігурувати кінь, килим, кільце тощо; — відома залежність між початковою ситуацією і подальшими функціями.

— вибір функцій, які казкар пропускав чи застосовує; — вибір засобів (видів) здійснення функцій — саме так створюються нові варіанти і сюжети казок; — вибір номенклатури й атрибутики діючих персонажів (дерево може вказати шлях, журавель подарувати коня тощо); ця свобода є специфічною лише для казки; подібно до повторюваності функцій повторюються і персонажі, тут існує певний канон (змій — типовий шкідник, іван — типовий шукач); — вибір мовних засобів; проте стиль казки потребує окремих спеціальних досліджень (пропп, 1928. Особливе виховне значення має індивідуалізована мова казок з дотепними жартами та примовками, що відображають типові риси характеру українського народу (добру вдачу, поетичність, ліризм, м який гумор та ін. Його знаменита попелюшка — це своєрідна життєва настанова, яка вчить, що жодні зв язки не допоможуть зробити ніжку — маленькою, душу — великою, серце — справедливим. Гофман створив власну, але дивну поетичну систему, що вирізняє подвійність і розірваність змісту форми, змішування фантастичного і реального, веселого і трагічного, гумору і гротеску, ліризму і гіркої іронії. Однак у всьому простежується внутрішній зв язок з німецькою дійсністю, акцент на глибоких суперечностях верхівки феодально - монархічної німеччини і народу.

Йдеться про повісті - казки золотий горішок (1814), у якій діють вже не міфічні персонажі, а реальні люди у німецькому місті дрездені; соціальну сатиру малюк цахес на прізвисько ціннобер (1819), герої якої — німецькі студенти і професори, чиновники і придворні вельможі. Добре відома дітям і дорослим багатьох країн надзвичайно хвилююча народно - казковими мотивами повість - казка лускунчик і мишачий король (1816), з якою асоціюються новорічні святкування. Андерсена, світогляд котрого склався під впливом європейського гуманізму й ідей просвітництва, а художній метод поєднав казкову фантазію та побутовість, наукову фантастику й елементи дійсності. Міжнародною радою з книг для дітей і юнацтва у флоренції в різні роки удостоєні цієї медалі відомі письменники, зокрема двічі нагороджена астрід ліндгрен (швеція, 1958, 1982). Керролл льюїс (1832—1898) — англійський письменник, священик і професор математики оксфордського університету, здобув популярність як автор філософських казок - гротесків аліса у країні чудес і аліса у задзеркаллі. Вона уособлює доброту, розум і делікатність, особливу англійську стриманість (кожна дівчина і жінка повинні вміти вчасно перевести розмову на нейтральнішу тему), уміння опановувати собою. Подібні уявлення простежується в індійській міфологи, коли боги можуть підглядати за змінами днів, років, людським життям, розквітом і загибеллю держав, за творенням і згасанням світів. Як філософські притчі для дорослих радше сприймаються згаданий маленький принц, і синя пташка — романтизована філософська драма - казка, автор якої — бельгійський письменник моріс метерлінк (1862—1949). Англійські повісті - казки вінні - пух та його друзі, мері поппінс (треверс памела ліліан), шведські казки — пеппі довгапанчоха, малюк і карлсон (астрід ліндгрен); німецька казка бременські музиканти (брати грімм); французькі казки попелюшка, червона шапочка, спляча красуня (шарль перро) і синій птах (моріс метерлінк); італійська повість - казка пригоди цибуліно (джанні родарі); російські твори казка про золотого півника (олександр пушкін), золотий ключик, або пригоди буратіно (олексій толстой), снігуронька (весняна казка), опера на чотири дії з прологом (микола римський - корсаков), серія пригоди незнайка та його друзів (микола носов). До репертуару театрів україни входять інсценізації численних казок ганса крістіана андерсена, ернста теодора амадея гофмана та багатьох інших всесвітньо відомих авторів. Незмінним успіхом користуються його короткометражні мультфільми, в яких діють постійні персонажі (каченя дональд, маленьке заповзятливе мишеня міккі маус), повнометражні фільми білосніжна і сім гномів, бембі, аліса у країні чудес, мері поппінс. Бібліотеці української усної народної творчості) використовується світовий індекс сюжетів, прийнятий у міжнародній фольклористиці (покажчик аарне - томпсона). Актуальність дослідження витоків виникнення філософії аргументована низкою питань, що належать до числа нагальних для сучасного історико - філософського дискурсу.

В умовах прийняття обґрунтованості потужної критики модерних або класичних історико - філософських теорій та концепцій, ми отримали підстави для істотного збільшення історико - філософської джерельної бази, так зокрема, потребує аргументації традиційна настанова не вважати епічні та сакральні твори стародавності такими, що є вагомим внеском не лише до історії становлення літератури але й філософії. Зміни в способі пояснення ознак філософічності, невіддільно поєднані з відмовою від модерного європоцентризму, який найяскравіше був репрезентований у історико - філософській концепції ф. Адже, осередком виникнення філософії переважна більшість сучасних дослідників визнає не лише культуру стародавньої греції, але й стародавньої індії та стародавнього китаю. Тому обґрунтованою нам видається настанова дотримуватися принципу полі лінійності у історико - філософському зверненні до цілком самобутніх та оригінальних процесів формування філософських традицій стародавніх греції, індії та китаю, філософське запитування як вчинок особистості належить до простору самоконституювання людської сутності в умовах плинної дійсності наявного. В його здійсненні втілюється прагнення віднайти в мінливих обрисах унікальних явищ вічні закономірності і принципи, до яких можна було б усе звести і все зрозуміти.

Більшість дослідників здійснюють аналіз проблеми виникнення філософії в контексті розрізнення і протиставлення міфологічного і наукового способів ставлення до світу.

Однак, відмова від європоцентричного сповідування принципу історицизму актуалізувала низку проблем перекладу та методології дослідження філософії сходу.

Зокрема, суперечливим є тлумачення можливості розрізненого аналізу релігійної, міфо - поетичної та філософської складової духовних культур індії та китаю. Сенс кожної події осягається інтуїтивно, за аналогією зі змістом міфів, в яких оповідається про унікальні, але повчальні історії з життя богів, божественних сил та людей. Філософія ж — це, передусім, результат формування нового світовідчуття, носії якого повсякчасно відкривають для себе нові обрії невідомого і незрозумілого. Філософське осмислення граничних основ людського буття і мислення спонукає до повсякчасного виходу рефлексуючої самосвідомості за межі безпосередності. історію філософії не можна зводити лише до поступального процесу створення та накопичення теоретично обґрунтованих поглядів на світ, адже вона має безпосередній стосунок до живої пульсації особистісного пошуку.

Заперечення філософічності духовної традиції сходу та протиставлення її філософії заходу є результатом поверхового погляду на творчий доробок східних мислителів. Особливість та самобутність філософських традицій індії та китаю вимагають уважного аналізу сенсожиттєвих орієнтирів їх представників, виявлення парадигмальних параметрів здійснених ними філософських пошуків. До числа визначальних основ філософської творчості мислителів стародавньої індії ми можемо віднести їх розуміння мети власних пошуків, яку нам не слід намагатися зрозуміти як осягнення відстороненої, абсолютної та всезагальної істини.

Мета філософування у культурі стародавньої індії - це особистісний вихід на новий якісний рівень буття, звільнення від тенет сансари та осягнення істини як безпосередньо актуальної очевидності. інша справа, що логічна доказовість та несуперечливість теоретичного обґрунтування духовних практик у контексті філософських пошуків індійців стародавності визнавалися лише знаряддям, а не самодостатньою метою. Мистецтву консерватизм ми теж маємо підстави розцінювати як реалізацію означеної культурної толерантності, адже він свідчить про відсутність боротьби між митцями, їх повагу до досвіду попередників. Так само, як і в стародавній індії у стародавньому китаї метою філософських пошуків є прагнення осягнути шлях, але не звільнення, а досягнення моральнісної та тілесної досконалості - як на індивідуальному, так і на колективному рівнях. В культурі стародавнього китаю всі найбільш значущі ідеї нерозривно зрощені зі знаковими кліше, в яких були суворо встановлені зміст, кількість і просторове розташування ієрогліфів або будь - яких інших графічних символів. Кожен освічений чоловік, що прагнув обійняти керівну посаду в бюрократичному апараті будь - якого з царств стародавнього китаю, мусив бути не лише ґрунтовно обізнаним зі змістом канонічних текстів, але й постійно регламентувати свої дії та рішення загальними для кит. Представники конфуціанства, даосизму, легізму та моїзму не лише брали активну участь у суспільно - політичних процесах, але й формували панівну щодо решти наук філософську традицію. Натомість філософські розмисли мислителів стародавньої індії не містили потенціалу для впливу на формування стратегії державного управління, а їх автори не прагнули брати участь у боротьбі за владу.

Якщо для стародавньої індії ведичні гімни - це не лише тексти, а можливість для браглюнів - жерців завдяки їх виконанню, що складається з промовляння, співу та обрядових дій, досягати стану шруті (слухання) вед, які одвічно лунають, то для стародавнього китаю писемні пам ятки епох чжоу, чунь - цю та оповитих легендами більш давніх періодів мають повчальне призначення. Уцзін містить опис життя сакральних пращурів, які, зорієнтовані напученням неба, спромоглися максимально досконало реалізувати належне, а отже сформувати взірці для наслідування. По - перше, жоден переклад не здатен зберегти і передати специфіку їх автентичного звучання при прочитанні та поетичну ритміку, а це має насправді принципове значення для розуміння вед в цілому.

Адже в них незбагненно для раціонально - пояснювального способу мислення поєднані геніальні у своїй глибині й позачасовій актуальності філософські міркування, незрозумілі поза культурним контекстом міфологеми, релігійні забобони тощо. Тому, попри природні процеси змін та трансформацій живого мовлення, попри діалектне багатоманіття царств стародавнього китаю, вона виявила значну стійкість до змін упродовж надзвичайно тривалого часу.

Одна з найдавніших писемностей світу - ведійський санскрит (ведійська мова) — є буквеною консонантно - вокальною і належить до індоєвропейської мовної сім ї. Варни стародавньої індії здебільшого ототожнюють із кастами, але це не зовсім вірно, адже касти (автентичний еквівалент на санскриті — джаті) — це ендогамні спадкоємні групи людей, що обіймають певне визначене місце в соціальній ієрархії. Згідно з даними етнодемографів, в індії до 2 - ї світової війни нараховувалось 3500 каст, що охоплювали три чверті населення країни, у той час як варн нараховується лише чотири.

Поширеною є теза про те, що формування варн припадає на час початку створення ведичної літератури, тобто експансії арійських племен, і відображає принципи тогочасної соціальної ієрархії та протистояння. Так, інтелектуальна праця вважалася монополією вищої варни жерців - брагманів; військова справа — кшатріїв; землеробство, ремесло і торгівля - вайш їв (вайш я - відданість, залежність); а чорна робота — варни шудр. Перш за все, слід наголосити, що твердження про експлуатацію нижчих варн представниками вищих не враховує фактичної відсутності класового антагонізму в інд. Тому не вірно було б вважати, що мотивацією моральності індивіда у суспільстві стародавньої індії є передусім прагнення успішного і комфортного життя в наступному переродженні. Адже представники цієї культури здебільшого мають переконання, що не варто занадто опікуватись тут і тепер наявним, а варновий і кастовий розподіл - це передусім розподіл міри і змісту відповідальності. Соціальна ієрархія країни завжди відповідала цьому переконанню, тому обов язком вважалося не лише вшановувати души померлих предків, але й, по - перше, беззаперечно коритися волі батьків; по - друге, неухильно дотримуватись порад людей старших за віком; по - третє, виконувати будь - який наказ людини, що обіймала більш високе становище у суспільстві. Китай є однією з країн, де протягом майже всієї її історії зберігалася форма державного управління, за якої абсолютно всі владні повноваження мала виключно одна особа. Деспотія відповідає ознакам теократії - формі державного управління, за якої, по - перше, легітимність влади визначається її богообраністю, а, по - друге, ієрархія світської влади тотожна ієрархії релігійної особливістю культурного середовища стародавнього китаю є відсутність спеціалізованого соціального прошарку жерців. Характерною ознакою деспотії є також відсутність закріплених у системі суспільної моралі правових гарантій для представників будь - якого соціального прошарку.

Як засвідчив досвід, досить часто епічні твори мали колосальне позитивне значення для історичних досліджень стародавності, але фактично всі спроби використати зміст рамаяни і магабгарата для відтворення подій інд. Час як світоглядна категорія стародавньої індії позбавлений лінійності й телеологізму, адже він — властивість сансари, а звільнення від неї є одночасним звільненням і від часу.

Тому, якщо святі мудреці не вважали за потрібне давати відповіді на ті чи інші питання і залишили без розгляду деякі теми, то цзюнь - цзи (шляхетній людині) належить лише погодитись з їх настановою. історико - філософська реконструкція філософії стародавньої індії передбачає передусім звернення до ведичного, епічного та класичного періодів її розвитку.

Першоджерелами для такої розвідки є веди, магабгарата, сутри і піастри (коментарі) даршан санкх я, йога патанджалі, міманса та веданта, канонічна література буддизму, джайнізму, а також (зібрання всіх існуючих теорій), автором якої вважають ведантиста шанкару (viii - iх ст. Першоджерелами для такої розвідки є канонічні тексти у цзін, найзначніші твори конфуціанців — лунь юй, мен - цзи та сюнь - цзи; даосів - дао - де цзш, чжуан - цзи, ле - цзи, тай пш цзін, баопу - цзи; моїстів - мо - цзи; легістів — гуань - цзи, шень - цзи, шанцзюньшу, хань фей - цзи.