курсова робота педагогічні умови виховання любові до батьківщини

курсова робота педагогічні умови виховання любові до батьківщини

В цей період відбувається формування культурно - ціннісних орієнтації духовно - етичної основи особистості дитини, розвиток її емоцій, відчуттів, мислення, механізмів соціальної адаптації в суспільстві, починається процес національно - культурної самоідентифікації, усвідомлення себе в навколишньому світі. Даний відрізок життя людини є найсприятливішим для емоційно - психологічної дії на дитину, оскільки образи сприйняття дійсності, культурного простору дуже яскраві і сильні і тому вони залишаються в пам яті надовго, а іноді і на все життя, що дуже важливо у вихованні патріотизму.

Крім того, укладено список літератури за темою роботи, який може бути використаний для подальшого вивчення теми та розроблені конспекти занять, які можуть бути використані у практичній діяльності вихователів. В цей період відбувається формування культурно - ціннісних орієнтац духовно - етичної основи особистості дитини, розвиток її емоцій, відчуттів, мислення, механізмів соціальної адаптації в суспільстві, починається процес національно - культурної самоідентифікації, усвідомлення себе в навколишньому світі. Даний відрізок життя людини найсприятливішим для емоційно - психологічної дії на дитину, оскільки образи сприйняття дійсності, культурного простору дуже яскраві і сильні і тому вони залишаються в пам яті надовго, а іноді і на все життя, що дуже важливо у вихованні патріотизму.

Крім того, укладено список літератури за темою роботи, який може бути використаний для подальшого вивчення теми та розроблені конспекти занять, як можуть бути використані у практичній діяльності вихователів. У вихованн почуття національної гідності велике значення має правдиве висвітлення істор культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини.

Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов да вихованню ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами.

Також зазначається, що важливою якістю українського патріотизму повинна бути турбота про благо народу, сприяння становленню і утвердженню україни як правово демократичної соціальної держави, готовності відстояти незалежність батьківщини.

Патріотизм - любов до вітчизни, тобто країни, міста, місця де народився, спільноти індивідів, які мешкають на одній землі, єдині у своїх культурних прив язаностях і в прагненнях захищати сво цінності. Деякі автори пропонують визначити патріотизм як одну з найбільш значущих, незмінних цінностей, що властива усім сферам життя суспільства й держави, що виража ставлення особистості до своєї батьківщини й характеризує вищий рівень розвитку в процесі діяльності на благо батьківщини.

Він представляє собою своєрідний фундамент суспільного й державного устрою, деологічну опору його життєздатності, одну з основних умов ефективного функціонування всієї системи соціальних і державних інститутів. Укладники словника іншомовних слів під патріотизмом розуміють любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність до подвигів і жертв в ім я інтересів своєї вітчизни.

Навіть короткий аналіз довідкової літератури дозволяє стверджувати, що загальним для визначення патріотизму, незважаючи на термінологічну відмінність є його сутність. Людина як суб єкт патріотизму немовби обґрунтовує для себе, чому вона віддана даним, а не іншим ідеалам, чому вона любить батьківщину, чому зберігає їй вірність. Для досягнення вищого рівня патріотизму людина в ход саморозвитку має поєднувати любов до бога із любов ю до великої і мало батьківщини, своєї рідні, ближніх і оточуючих. По - перше, шанування місця власного народження і місця постійного мешкання як сво батьківщини, любов і турбота про дане територіальне формування, поважання місцевих традицій, відданість до кінця життя цьому місцю. Залежно від особистого сприйняття, залежного від інтелектуального розвитку і глибини самосвідомості, межі батьківщини особистості можуть поширюватись від власного будинку до обласних масштабів. Для носіїв вищого рівня патріотизму сприйняття батьківщини близьке до сприйняття держави (вітчизни); по - друге, повагу до своїх предків, любов і терпимість до своїх земляків, бажання допомагати їм і утримувати від поганих вчинків. Вищим показником патріотичних відносин є бажання добробуту всім співвітчизникам, тобто усвідомлення буття суспільства, яке можна назвати громадянською нацією; по - третє, орієнтування суб єкта патріотичних відносин діяльності на конкретні щоденні справи щодо покращення стану своєї мало батьківщини, її благоустрою, допомоги своїм землякам співвітчизникам (починаючи від підтримання в охайному стані під їздів і добрих стосунків із сусідами до розвитку свого міста і країни в цілому.

Таким чином, сучасний український патріотизм слід визначати не лише за ознаками спілкування рідною мовою чи любові до певних культурних цінностей, а і як мислення з повагою до країни і з любов ю до малої батьківщини.

Без любові до батьківщини, готовност примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності - віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно - моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства. Має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність та цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдаровань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури.

Почуття любові до батьківщини, поваги до свого народу, його сторії, усвідомлення себе часткою великої і давньої нації мають формуватися з самого раннього дитинства, „вбиратися з молоком матері”. Сьогодн снує розуміння того, що виховати свідомого громадянина й патріота означа сформувати в дитини комплекс певних знань і умінь, особистісних якостей і рис характеру.

Повагу до батьків, свого родоводу, традицій та сторії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представника, спадкоємця і наступника; працьовитість; високу художньо - естетичну культуру тощо; патріотичну самосвідомість та громадянську відповідальність, готовність працювати для розквіту батьківщини, захищати її; повагу до конституції, законів української держави; досконале знання державної мови.

Проте, створити фундамент, на основ якого можна буде вже зводити „будівлю” майбутнього громадянина - патріота не лише можливо, а й потрібно, особливо якщо врахувати всі переваги, що створю дошкільний вік для результативного виховного процесу.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним з ними.

З цією метою факти життя країни, з якими ознайомлюють дошкільнят, ілюструють прикладами з діяльності близьких їм дорослих, батьків залучають до оцінки суспільних явищ, спільної участі з дітьми у громадських справах. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (села), а в середній повинні мати певні уявлення про батьківщину (“батьківщина - це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки.

Програма передбачає формування у дітей уявлень про сторію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічн та історичні пам’ятки рідного краю. Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюють зв’язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій. Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції - досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися сторично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам’ятні дати тощо). З традиціями тісно пов’язані народн звичаї - усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гост та ін. Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів’я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш - менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу.

У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективно взаємодії. Кононко визначає цей період як час виникнення та становлення особистості, закладання її ціннісного фундаменту, формування первинних світоглядних уявлень. З перших днів свого життя діти вбирають той національний соціальний дух, який формує в них типові особистісні риси і якості, властив своєму, а не іншому народові”. Саме тут на допомогу приходять розроблені вітчизняними й зарубіжними вченими різноманітні теоретичн положення про безперервність, поетапність та наступність виховного процесу.

У сім’ї і дитячому садку діти засвоюють шанобливе ставлення до видатних українських історичних і культурних діячів, повагу до ідеалів, за як вони боролися, беруть участь у вшануванні їхньої пам’яті. У силу того, що для дитини дошкільного віку характерна стадія казково - міфологічного ставлення до етнічного світу, сприйняття нею себе в етнічному світі формується через казково - таємничі образи, що представлені в міфах, казках, легендах, народних іграх. Людське життя складається з певних періодів, кожний з яких призначений для сприйняття певного роду інформації, створює сприятливі умови для дії певних чинників психологічного, соціального та емоційного впливу.

Це стає можливим завдяки інтенсивному розвитку фізіологічних та психологічних якостей дітей у цей віковий період (відбувається становлення мовленнєвої діяльності, мислення, уяви). Саме в період дошкільного дитинства закладаються основи свідомості і самосвідомост (дитина усвідомлює суспільні цінності, починає керуватися в своїй поведінц моральними нормами). Зокрема, цей час є найсприятливішим для формування в не першооснов національної самосвідомості (етнізація), які включають усвідомлення своєї приналежності до нації, пробудження любові та поваги до національно мови, традицій, символіки, зародження фундаментальних рис національного характеру.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

До своєї батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого - небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках). Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці. Таким чином, базовим етапом у формуванні в дітей любові до батьківщини необхідно вважати накопичення дитиною соціального досвіду проживання у своїй вітчизні та засвоєння усталених норм поведінки, взаємовідносин. Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо - виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей. Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, в якій вона живе, головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніш визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.

Для того, щоб дошкільний заклад допомагав вихованню патріотичних почуттів, життя дітей в ньому повинно бути насиченим, цікавим, таким, щоб запам’яталося надовго, стало системою радісних дитячих спогадів. Відбувається це тоді, коли вихователі з повагою ставляться до кожної дитини, знають її найкращі риси і сприяють їх розвитку у процесі ігор, свят, цікавих занять. Вихователю необхідно дуже обережно ставитися до цього і, навіть, підтримувати „право дитини на свою територію” (також необхідно поважати право дитини на власність). Якщо вихователям вдається зробити дошкільний заклад другим домом дитини, то почуття приязні закріплюється з роками переходить в сферу приємних і дорогих спогадів. її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, - можна пройти пішки чи треба хати.

Добре, якщо батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці, або зроблять кінозйомку прогулянки, а потім в групі подивляться фільм і розкажуть про цю вулицю. Назву країни можна закріпити з дітьми в іграх („хто більше назве країн”, „з якої країни гості”, „чия це казка”, „з якої країни ця іграшка”), у вправах типу „із різних назв країн визнач нашу країну”, „пошукаємо нашу країну на карті, глобусі”, „як написати адресу на конверті” тощо. Розгляд люстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри - подорожі – все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити україну („без верби і калини нема україни”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки). Для її реалізації необхідно використовувати спостереження, екскурсії, нескладні досліди, працю на ділянках, бесіди за картинами, читання та інсценізацію творів художньої літератури, прогулянки екологічною стежиною, відпочинок на веселій галявині з проведенням цікавих ігор. Перш за все необхідно згадати тих людей, як прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою батьківщину). Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чи справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з явилися смачні булочки.

Старш дошкільнята повинні пізнати найбільші історичні та духовні цінності рідного краю, їхні любов, повага і зацікавленість мають виходити за межі села, міста. Успішний розвиток дошкільнят при ознайомленні з рідним містом можливий лише за умови їх активної взаємодії з оточуючим світом емоційно - практичним шляхом, тобто через гру, предметну діяльність, спілкування, працю, навчання, різні види діяльності, властив дошкільному віку.

Введення краєзнавчого матеріалу в роботу з дітьми з врахуванням принципу поступового переходу від більш близького дитині, особистісно значущого, до більш віддаленого від дитини – культурно - історичних фактів. Формування особистісного ставлення до фактів, подій, явищ у житті міста, створення умов для активного залучення дітей до соціальної дійсності, підвищення особистісно значущості для них того, що відбувається навкруги.

Здійснення діяльнісного підходу до залучення дітей до історії, культури, природи рідного міста, тобто вибір самими дітьми тієї діяльності, в якій вони хотіли б відобразити свої почуття, уявлення про побачене та почуте (творча гра, придумування оповідань, виготовлення поробок, придумування загадок, аплікація, ліплення, малювання, проведення екскурсій, участь у благоустрої території, охороні природи і т. Створення відповідного розвивального середовища в групі та дошкільному закладі, яке б сприяло розвитку особистості дитини на основі народної культури з опорою на краєзнавчий матеріал (міні - музей народного побуту, предмети народного ужиткового мистецтва, фольклор, музика тощо), і яке б дозволило забезпечити потребу в пізнанні його за законами добра та краси.

Крім того, „занурення” в ту або іншу тему, яку одночасно вивчають діти різного віку, дозволяє об’єднати їх спільними почуттями, переживаннями при проведенні спільних свят, вечорів відпочинку, виставок. Дуже ефективною формою може стати і такий вид діяльності як дитячі „погостини”, коли старш діти готують для менших концерт, виставу тощо, і запрошують менших до себе в гості. Загальновідомо, що досить складним в роботі по ознайомленню з рідним містом, особливо з його сторією та визначними місцями, є складання розповіді для дошкільнят. Звертатись до дітей із запитаннями в ході розповіді, щоб активізувати їх увагу, викликати бажання щось дізнатися самостійно, спробувати про щось здогадатися, запитати.

„це було дуже давно, коли ваші бабусі та дідусі були такими ж маленькими, як ви” або „це було дуже - дуже - дуже давно, коли ваших мам, тат, бабусь та дідусів ще не було на світі”. Використовувати доступну дітям лексику, пояснювати значення незнайомих слів, не вживати спеціальної термінології, не перевантажувати розповідь складними граматичними конструкціями.

Завдання залучення дітей до життя міста, його історії, культури, природи найбільш ефективно вирішується тоді, коли на заняттях встановлюється зв’язок поколінь та пізнання найближчого оточення обов’язково пов’язується з культурними традиціями минулого. Створення умов для самостійної та спільної з дорослими роботи з краєзнавчим матеріалом; забезпечення соціально - емоційного благополуччя дитини, діагностика змін в її розвитку.

Особливо значущою є друга частина представленої анкети, оскільки вона дозволяє поставити перед дітьми запитання, що стосуються рідного краю, його історії, відомих земляків. Як правило, це поняття розуміють як відданість і любов до батьківщини, до свого народу, гордість за їхнє минуле й сьогодення, готовність до її захисту.

Саме тому формування патріотизму на сучасному етапі є фундаментом опорою суспільного й державного устрою та запорукою ефективност функціонування всієї системи соціальних і державних інститутів. Вони не закладені у генах, це не природна якість, а соціальна, і тому не успадковується, а формується цілеспрямовано, системно, із використанням певних принципів та методів діяльності з підростаючим поколінням. Проте, створити фундамент, на основі якого можна буде вже зводити будівлю” майбутнього громадянина - патріота не лише можливо, а й потрібно, особливо якщо врахувати всі переваги, що створює дошкільний вік для результативного виховного процесу.

Дитина не розум маминих слів, але, як весняна земля, ловить рясний дощ, так і вона ловить лагідність з маминого голосу і стає ніжною, як квіточка, що простягає сво пелюстки до сонечка. Все життя вони піклуються про нас, навіть тоді, коли ми вже дорослі, бажають нам добра і щастя, сподіваються, що ми будемо жити гідно серед людей і творити добро. Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня батьківщина має славн періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважч випробування і не скорилася. Патріот не той, хто вміє виголошувати пишні фрази, а гой, хто своєю копіткою, щоденною працею множить багатства рідної землі, прикрашає, перебудовує свою батьківщину.

Даний відрізок життя людини є найсприятливішим для емоційно - психологічної дії на дитину, оскільки образи сприйняття дійсності, культурного простору дуже яскраві і сильні і тому вони залишаються в памяті надовго, а іноді і на все життя, що дуже важливо у вихованні патріотизму.

У вихованні почуття національної гідності велике значення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини.

Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами.

Також зазначається, що важливою якістю українського патріотизму повинна бути турбота про благо народу, сприяння становленню і утвердженню україни як правової демократичної соціальної держави, готовності відстояти незалежність батьківщини.

Патріотизм - любов до вітчизни, тобто країни, міста, місця де народився, спільноти індивідів, які мешкають на одній землі, єдині у своїх культурних привязаностях і в прагненнях захищати свої цінності. Деякі автори пропонують визначити патріотизм як одну з найбільш значущих, незмінних цінностей, що властива усім сферам життя суспільства й держави, що виражає ставлення особистості до своєї батьківщини й характеризує вищий рівень її розвитку в процесі діяльності на благо батьківщини.

Він представляє собою своєрідний фундамент суспільного й державного устрою, ідеологічну опору його життєздатності, одну з основних умов ефективного функціонування всієї системи соціальних і державних інститутів. Укладники словника іншомовних слів під патріотизмом розуміють любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність до подвигів і жертв в імя інтересів своєї вітчизни.

Людина як субєкт патріотизму немовби обґрунтовує для себе, чому вона віддана даним, а не іншим ідеалам, чому вона любить батьківщину, чому зберігає їй вірність. Для досягнення вищого рівня патріотизму людина в ході саморозвитку має поєднувати любов до бога із любовю до великої і малої батьківщини, своєї рідні, ближніх і оточуючих. По - перше, шанування місця власного народження і місця постійного мешкання як своєї батьківщини, любов і турбота про дане територіальне формування, поважання місцевих традицій, відданість до кінця життя цьому місцю. Вищим показником патріотичних відносин є бажання добробуту всім співвітчизникам, тобто усвідомлення буття суспільства, яке можна назвати громадянською нацією; по - третє, орієнтування субєкта патріотичних відносин і діяльності на конкретні щоденні справи щодо покращення стану своєї малої батьківщини, її благоустрою, допомоги своїм землякам співвітчизникам (починаючи від підтримання в охайному стані підїздів і добрих стосунків із сусідами до розвитку свого міста і країни в цілому.

Таким чином, сучасний український патріотизм слід визначати не лише за ознаками спілкування рідною мовою чи любові до певних культурних цінностей, а і як мислення з повагою до країни і з любовю до малої батьківщини.

Без любові до батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності - віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Почуття любові до батьківщини, поваги до свого народу, його історії, усвідомлення себе часткою великої і давньої нації мають формуватися з самого раннього дитинства, „вбиратися з молоком матері”. Сьогодні існує розуміння того, що виховати свідомого громадянина й патріота означає сформувати в дитини комплекс певних знань і умінь, особистісних якостей і рис характеру.

Повагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представника, спадкоємця і наступника; працьовитість; високу художньо - естетичну культуру тощо; патріотичну самосвідомість та громадянську відповідальність, готовність працювати для розквіту батьківщини, захищати її; повагу до конституції, законів української держави; досконале знання державної мови.

Проте, створити фундамент, на основі якого можна буде вже зводити „будівлю” майбутнього громадянина - патріота не лише можливо, а й потрібно, особливо якщо врахувати всі переваги, що створює дошкільний вік для результативного виховного процесу.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сімї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно повязаним з ними.

Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні памятки рідного краю. Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюють звязок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій. Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції - досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати памятні дати тощо). З традиціями тісно повязані народні звичаї - усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислівя, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш - менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу.

У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії. З перших днів свого життя діти вбирають той національний і соціальний дух, який формує в них типові особистісні риси і якості, властиві своєму, а не іншому народові”. Саме тут на допомогу приходять розроблені вітчизняними й зарубіжними вченими різноманітні теоретичні положення про безперервність, поетапність та наступність виховного процесу.

У сімї і дитячому садку діти засвоюють шанобливе ставлення до видатних українських історичних і культурних діячів, повагу до ідеалів, за які вони боролися, беруть участь у вшануванні їхньої памяті. Саме в період дошкільного дитинства закладаються основи свідомості і самосвідомості (дитина усвідомлює суспільні цінності, починає керуватися в своїй поведінці моральними нормами). Зокрема, цей час є найсприятливішим для формування в неї першооснов національної самосвідомості (етнізація), які включають усвідомлення своєї приналежності до нації, пробудження любові та поваги до національної мови, традицій, символіки, зародження фундаментальних рис національного характеру.

Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.

Для того, щоб дошкільний заклад допомагав вихованню патріотичних почуттів, життя дітей в ньому повинно бути насиченим, цікавим, таким, щоб запамяталося надовго, стало системою радісних дитячих спогадів. Якщо вихователям вдається зробити дошкільний заклад другим домом дитини, то почуття приязні закріплюється і з роками переходить в сферу приємних і дорогих спогадів. її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як звязана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, - можна пройти пішки чи треба їхати.

Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри - подорожі - все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою батьківщину). Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі зявилися смачні булочки.

Старші дошкільнята повинні пізнати найбільші історичні та духовні цінності рідного краю, їхні любов, повага і зацікавленість мають виходити за межі села, міста. Успішний розвиток дошкільнят при ознайомленні з рідним містом можливий лише за умови їх активної взаємодії з оточуючим світом емоційно - практичним шляхом, тобто через гру, предметну діяльність, спілкування, працю, навчання, різні види діяльності, властиві дошкільному віку.

Введення краєзнавчого матеріалу в роботу з дітьми з врахуванням принципу поступового переходу від більш близького дитині, особистісно значущого, до більш віддаленого від дитини - культурно - історичних фактів. Формування особистісного ставлення до фактів, подій, явищ у житті міста, створення умов для активного залучення дітей до соціальної дійсності, підвищення особистісної значущості для них того, що відбувається навкруги.

Крім того, „занурення” в ту або іншу тему, яку одночасно вивчають діти різного віку, дозволяє обєднати їх спільними почуттями, переживаннями при проведенні спільних свят, вечорів відпочинку, виставок. Патріотизм - любов до вітчизни, тобто країни, міста, місця де народився, спільноти індивідів, які мешкають на одній землі, єдині у своїх культурних прив язаностях і в прагненнях захищати свої цінності. Для досягнення вищого рівня патріотизму людина в ході саморозвитку має поєднувати любов до бога із любов ю до великої і малої батьківщини, своєї рідні, ближніх і оточуючих. Вищим показником патріотичних відносин є бажання добробуту всім співвітчизникам, тобто усвідомлення буття суспільства, яке можна назвати громадянською нацією; по - третє, орієнтування суб єкта патріотичних відносин і діяльності на конкретні щоденні справи щодо покращення стану своєї малої батьківщини, її благоустрою, допомоги своїм землякам співвітчизникам (починаючи від підтримання в охайному стані під їздів і добрих стосунків із сусідами до розвитку свого міста і країни в цілому.

Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам’ятки рідного краю. Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції - досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам’ятні дати тощо). З традиціями тісно пов’язані народні звичаї - усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін. У сім’ї і дитячому садку діти засвоюють шанобливе ставлення до видатних українських історичних і культурних діячів, повагу до ідеалів, за які вони боролися, беруть участь у вшануванні їхньої пам’яті. її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, - можна пройти пішки чи треба їхати.

Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри - подорожі – все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з явилися смачні булочки.

Дуже ефективною формою може стати і такий вид діяльності як дитячі „погостини”, коли старші діти готують для менших концерт, виставу тощо, і запрошують менших до себе в гості. Загальновідомо, що досить складним в роботі по ознайомленню з рідним містом, особливо з його історією та визначними місцями, є складання розповіді для дошкільнят. Саме тому формування патріотизму на сучасному етапі є фундаментом і опорою суспільного й державного устрою та запорукою ефективності функціонування всієї системи соціальних і державних інститутів. Дитина не розуміє маминих слів, але, як весняна земля, ловить рясний дощ, так і вона ловить лагідність з маминого голосу і стає ніжною, як квіточка, що простягає свої пелюстки до сонечка. Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня батьківщина має славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробування і не скорилася.