реферат фізіологічна класифікація фізичних вправ

реферат фізіологічна класифікація фізичних вправ

До таких вправ відносяться вправи швидкісного, швидкісно - силового та силового характеру (біг з максимальною швидкістю, стрибки, боротьба, підняття штанги і т. До них відносяться вправи, переважно спрямовані на розвиток загальної витривалості (швидка ходьба, біг в помірному темпі, плавання, лижні та велосипедні прогулянки, ритмічна гімнастика, танці тощо). Аеробні тренування, насамперед, вдосконалюють процеси споживання, транспорту та засвоєння кисню в організмі, підвищують аеробну продуктивність і, відповідно, фізичну працездатність, збільшують вентиляцію легень та покращують гемодинаміку.

Позитивний вплив аеробних навантажень на функцію серцево - судинної системи проявляється у підвищенні скоротливої здатності міокарда, економічності його роботи в спокої та більшій потужності при навантаженнях, сприятливому впливі на ферментні системи й електролітний баланс серцевого м’яза. Під час аеробних тренувань відбувається перебудова функції вегетативної нервової системи в бік підвищення тонусу її парасимпатичної ланки, що робить коронарні судини менш чутливими до спазмогенних впливів факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Аеробні навантаження сприяють підвищенню резервних можливостей всіх органів і систем, активізують обмін речовин, нормалізують масу тіла (сприяють спалюванню жирів), покращують психоемоційний стан (забезпечують більшу врівноваженість та стійкість до стресів), зміцнюють імунітет, знижують ризик онкопатології та цукрового діабету, підвищують стійкість організму до виникнення захворювань та їх рецидивів. Під час оздоровчих тренувань аеробні вправи слід обов’язково поєднувати з вправами іншої спрямованості – загально розвиваючими, дихальними, коригуючими, на розслаблення, на координацію рухів, на розвиток рівноваги, сили та ін. Дослідження декарта спрямовані як на об єднання самої природи явищ, так і на виявлення тих конкретних механізмів, які забезпечують їх прояв, реалізацію і здійснення. Декарт, розробивши всі сторони душевної діяльності, поставив акцент, головним чином, на машинних автоматизованих актах як таких, що найлегше укладаються в фізико - математичних законах. Сімнадцяте століття підводить під ідею рефлексу, але ще не в центральній частині організму, а в тому, що, перш за все, кидається у вічі - у робочому м язовому апараті. Незважаючи на її природно - науковий зміст, вона не гармоніювала більше з його найновішими фактами нервово - м язової фізіології і наблизився кінець її майже тисячолітнього панування. Розвінчуванню цієї ідеї послужила теорія нервово - м язової фізіології, основоположником якої став знаменитий голландський натураліст жан сваммердам (1637 - 1680). Він ніби завершив перший період історії розвитку рефлексу, надавши йому таку чіткість і такий фізіологічний зміст, який вже не змінювався класиками вчення про рефлекс аж до xix ст. Виникнення фізіології руху як розділу загальної фізіології, що вивчає механізм діяльності скелетних м язів, в результаті якої створюються рухи, пов язане з появою в xix ст. Його праці про реципрокну іннервацію та гальмування нервових сигналів на шляхах до виконавчих органів зіграли важливу роль у розвитку вчення про рухову координацію. Він довів, що всі довільні рухи, психічні процеси і мислення людини за своєю суттю є рефлекторними, тобто тими, що виникають як результат відображення об єктивних явищ, котрі діють на людину.

На цьому етапі основним гальмом у розвитку рефлекторної теорії мозку виявилась необхідність знайти ту характерну властивість рефлексів вищого порядку, яка дала б їм змогу із загального принципу світогляду стати об єктом лабораторного дослідження поведінки.

Дослідження фізіологічних функцій в цілісному організмі при строгому врахуванні впливу факторів зовнішнього середовища дало змогу вченому обґрунтувати основні матеріалістичні принципи рефлекторної теорії - детермінізм, структурність, принцип аналізу і синтезу, що зберегли своє значення до сьогоднішнього дня. Ним була чітко сформульована теорія аналітичних процесів у нервовій системі, розроблені закони динаміки процесів збудження і гальмування в корі головного мозку, дана характеристика типових особливостей нервової системи різних тварин. Під системністю він розумів здатність кори з окремих умовних подразників, що використовуються, утворювати динамічний стереотип, завдяки якому цілісна робота мозку, продовжуючи встановлену стереотипію, виявляється якоюсь мірою незалежною від якості зовнішніх подразників. Якщо поняття периферії уявлялось досить певним, то під центром розумілись ті утворення, які є, у повному розумінні слова, мозковими кінцями різноманітних периферійних нервових стовбурів. Вони забезпечували безпосередній зв язок будь - якого периферійного органа, сприймаючого чи ефекторного з гангліозними елементами, які могли лежати в різних окремих відділах центральної нервової системи.

із теорії центрів випливає, що вся різноманітність діяльності центральної нервової системи є результатом різноманітності сполучень, взаємовиключень окремих нервових центрів і їх зв язків без втрати ними своєї специфічності. Це випливає з того, що з точки зору вчення класиків про нервові центри і їх локалізацію потрібно припустити, що кожний центр, який бере участь у складній поведінці, несе певну функцію, яка ніде не повторюється. Незважаючи па усунення зорової зони в обох півкулях на 50 % і незалежно від локалізації руйнування, закріплений до цього складний руховий навик зберігається. Звідси встановлено, що набуті моторні акти можуть бути вироблені моторними органами, які не були пов язані з цими актами під час тренування (закріплення). Основний принцип досліджень цієї серії полягає в тому, що до певного нервового центру, який історично пов язаний з певними периферійними органами, штучно додаються інші, не властиві йому периферійні органи.

Теорія парабіозу введенського як універсальної реакції живої тканини на вплив із зовні розкриває генетичну єдність процесів збудження і гальмування, які визначають функціональні відправлення організму і акти рухової діяльності зокрема. В результаті постійного подолання тренувальних нагрузок в організмі проходить ряд змін, оприділена зміна в сторону зацікавлення його фізичними здібностями.

Для виховання швидкості використовують метод важких умов і легких умов (біг під уклоном, метання легких предметів), виконання вправ при емоційному заряді(швидкі ігри, біг). Пі загальним терпінням розуміється здатність людини в продовжений час виконувати роботу скороченої інтенсивності (розпилювання дров, плавання, спортивна ходьба). Для виховання гнучкості виконують активні рухи збільшучою дією, наприклад наклон тулуба і назад і до відказа, розмашисті рухи, пружні розмахи ногами, пружні наклони тулуба в сторону, завдання з предметними орієнтирами – взмахи ніг до висячого м. Штангісти рідко можуть виконувати швидкі дії так ефективно, як боксери, тому, що одностороннє виховання фізичної сили до знищення показників швидкості і витривалості, тому рахується, що основною для досягнення високих результатів в спорті є різностороння підготовка. Відповідно їй виділяють швидкісно - рухові вправи (біг прижки, метання), вправи на витривалість(біг на середній і великій дистанції, плавання) вправи на координацію (акробатика, стрибки в воду) якостей спортсмена для тактичної підготовки до майбутніх змагань. З точки зору фізіології сукупність непреривно пов’язаних один з одним рухових дій (рухів), що спрямовані на досягнення певної цілі (вирішення рухової задачі) є вправою. При фізичній систематизації м’язової роботи в якості класифікаційних ознак виділяють обсяг активної роботи м’язової групи, тип м’язових скорочень, силу та потужність скророчень м’язів, енерговитрити.

Чим більше зовнішнє навантаження, тим нижче швидкість вкорочення і тим більше проявляється сила, і навпаки, чим менше зовнішнє навантаження, тим вища швидкість рухів і менше проявляється сила м’язів. Силового характеру - основні м’язові групи, що приймають участь в роботі, розвивають максимальні або майже максимальні напруження в статичному або динамічному режимі, при малій швидкості руху в умовах більшого зовнішнього опору.

До швидкісно - силових відносять такі види роботи, при якій ведучі м’язові групи проявляють відносно більшу силу (30 - 50% від максимальної) і швидкість скорочення (30 - 60% від максимальної швидкості скорочення). При роботі на витривалість активні м’язи розвивають не дуже великі за силою та швидкістю счкорочення, але здатні виконувати їх протягом тривалого часу (декількох хвилин до багатьох годин). За потужністю, що розвиває людина під час виконання різних видів спортивних вправ, виділяють роботу максимальної потужності (час виконання до 20 - 30с), субмаксимальної потужності (від 20 - 30с до 3 - 5 хв), великої потужності (від 3 - 5 хв до 30 - 40 хв) та відносно помірної потужності (більше 30 - 40 хв). У відповідності із загальною кінематичною характеристикою вправ, тобто характеру зміни структури рухів у часі всі види поділяють на циклічні та ациклічні. Фізична культура – це єдність реальної (практичної) і ідеальної (психічної) діяльності, в процесі якої людина вступає в зв’язки і стосунки з суспільним і природним середовищем. Чим різноманітнішими будуть ці зв’язки, тим різнобічнішим буде розвиток людини, вищим буде її культурний рівень, і навпаки, чим різнобічніше буде розвинена людина, універсальнішими будуть її зв’язки з середовищем. Фізичне виховання шляхом проведення обов’язкових занять здійснюється в дошкільних виховних, середніх загальноосвітніх, професійних навчально - виховних та вищих навчальних закладах відповідно до навчальних програм, затверджених у встановленому порядку.

Фізичне виховання військовослужбовців є складовою частиною загальної системи навчання та виховання особового складу збройних сил україни, органів внутрішніх справ, інших військових формувань і здійснюється у формі спеціальної фізичної підготовки”. Фізичне виховання, як і виховання в цілому, є процесом вирішення певних освітньо - виховних завдань, який характеризується всіма загальними ознаками педагогічного процесу, або здійснюється в умовах самовиховання. Фізична освіта являє собою засвоєння людиною в процесі спеціального навчання системи раціональних способів керування своїми рухами, необхідних в житті фонду рухових умінь, навичок і пов’язаних з ними знань. Ним користуються, коли хочуть підкреслити прикладну спрямованість фізичного виховання стосовно до певної діяльності, яка вимагає “фізичної підготовленості”. Фізичне виховання як педагогічний процес, спрямований на фізичне і духовне вдосконалення людини, оволодіння нею систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх самостійного використання протягом всього життя. Його цінність визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення, і в цьому плані спорт має міжнародне значення. Фізичне виховання не може обмежуватись лише спортом, і він не може розглядатися як універсальних засіб фізичного виховання, так як представляє підвищені, часто граничні вимоги до функціональних можливостей організму людей, їх віку, стану здоров’я і рівня підготовленості. Змагальній діяльності в спорті властиве гостре суперництво, чітка регламентація взаємодії учасників змагань, уніфікація змагальних дій, умов їх виконання і способів оцінки досягнень. Мета загальної діяльності в спорті – досягнення можливо високого результату, вираженого в умовних показниках перемоги над суперником, або в інших показниках, прийнятих умовно як критерії досягнень. Функція підвищення фізичної активності передбачає підготовку до різних видів суспільної діяльності і покликана сприяти всебічному розвитку людини, удосконалювати її фізичні і духовні здібності, розширювати арсенал життєво важливих рухових умінь, підвищувати їх надійність у складних умовах. Виробнича функція дозволяє сприяти підвищенню продуктивності праці через згуртування виробничих колективів, встановлення сприятливого психологічного мікроклімату, впровадження норм і правил здорового способу життя. Видовищна функція задовольняє прагнення великої кількості людей одержати емоційний заряд як учасників змагань у ролі вболівальників, створює прекрасні умови для просвітницької роботи з метою залучення широкої аудиторії глядачів до регулярних занять фізичними вправами.

Престижна функція полягає в тому, що успіхи в розвитку спорту та перемоги спортсменів піднімають престиж окремих людей і колективів, регіонів і держави в цілому.

За національною спортивною класифікацією україни всі види спорту поділяються на олімпійські, неолімпійські, нетрадиційні, види спорту для осіб з вадами слуху та мови і опорно - рухового апарату, олімпійські види спорту для спортсменів інвалідів з порушенням зору, військово - технічні та військово - прикладні види спорту, професійно - прикладні види спорту.

Позитивний вплив на людину фізичні вправи мають тільки за умови правильного харчування, відпочинку та дотримання санітарних норм місць занять (освітлення, вентиляція та ін. Зміст фізичної вправи утворюють всі ті рухи і операції, які входять до тої чи іншої вправи; ті процеси, які відбуваються в організмі під час виконання вправи.

У фізіологічному відношенні фізичні вправи характеризуються переходом організму на підвищений рівень функціональної активності, порівняно зі станом спокою. Внутрішня структура фізичної вправи характеризується тим, як поєднуються між собою різні процеси функціонування організму під час виконання тої чи іншої вправи.

Зовнішня структура фізичної вправи – це її видима форма, яка характеризується співвідношенням просторових, головних і динамічних (силових) параметрів руху.

Форма і зміст фізичної вправи органічно взаємопов’язані, причому зміст – визначальна і більш динамічна сторона, вона відіграє провідну роль стосовно форми.

Щоб досягти успіху у виконанні тієї чи іншої вправи, необхідно змінити її змістовну сторону, створивши необхідні умови для розвитку силових, швидкісних і інших рухових здібностей, від прояву яких у значній мірі залежить результат даної вправи.

Наприклад, збільшуючи потужність, швидкість рухів або витривалість, ми впливаємо на амплітуду рухів, співвідношення опорних і без опорних фаз та інші ознаки форми вправи.

Наприклад, що при одній і тій же швидкості пересування на лижах, людина, яка досконало володіє технікою лижного бігу, витрачає енергії на 10 - 20% менше, ніж та, в якої ця техніка менш досконала. Часто за основу класифікації приймались чисто формальні ознаки (розподіл вправ на рухи з приладами, на приладах і без приладів, що запозичено від німецької системи турпера хviii століття та сокольської гімнастики хіх століття). Наприклад, підтягування подається і в класифікації, побудованій за анатомічною ознакою (вправи для мя’зів рук і плечового пояса), і в класифікації, яка об’єднує вправи, спрямовані на розвиток рухових якостей (вправи для розвитку сили). Окрім вище зазначених класифікацій існують і інші, наприклад, у біомеханіці вони поділяються на статичні, динамічні, циклічні, ациклічні, комбіновані та ін. Спорт включає в себе змагальну діяльність, спеціальну підготовку до неї, специфічні відношення, норми і досягнення, які виникають в процесі цієї діяльності, взяті в цілому.

Спорт забезпечує ефективні засоби для удосконалення людини, для перетворення її державної і фізичної природи у відповідності із запитами суспільства, є діючим фактором виховання і самовиховання. В міру росту досягнень спортсмен виявляється включеним в процес не тільки фізичного, але й морального, естетичного, розумового, трудового, патріотичного виховання. На цьому рівні досягнень підготовка спортсменів відбувається у вільний від основної діяльності час, проходить під керівництвом тренерів різної кваліфікації, в тому числі тренерів - інструкторів. З підвищенням спортивних результатів в базовому спорті значне місце відводиться вирішенню оздоровчих задач, раціональної організації вільного часу (оздоровчо - рекреаційний спорт), а також підготовка до трудової і оборонної практики (професійно - прикладний спорт). Спорт вищих досягнень пов’язаний з стрімким досягненням найбільш високих результатів (світові рекорди, перемоги на олімпійських іграх, чемпіонату світу, європи, снд і т. Підготовка проводиться під керівництвом тренерів вищої кваліфікації, в ній використовуються найновіші досягнення науки і техніки, застосовуються великі величини тренувальних і змагальних навантажень, а спортсмени проходять ретельний багатоетапний відбір. Ріст спортивних результатів розширює уявлення в межах людських можливостей, сприяє відкриттю нових шляхів в методиці підготовки (евристичне значення), а також служить встановленню нових орієнтирів і нормативів для учасників масового спортивного руху (еталонне і стимулююче значення). Оздоровчий ефект занять із спортсменами високої кваліфікації забезпечується за рахунок доброго лікарського контролю, оптимальної побудови тренування і відбору величини навантаження з врахуванням індивідуальних особливостей. Аналізуючи специфіку направлення спортивного руху, необхідно чітко представити основні механізми взаємо обумовленості масовості спорту і рівня досягнень спортсменів вищої кваліфікації. Спортивні результати, які демонструють спортсмени високого класу, особливо в популярних видах спорту, служать ефективним засобам пропаганди активних занять фізичною культурою і спортом. Завдяки цьому в практику спортивної діяльності залучається все більше учасників і, зростають шанси на виявлення серед них нових талановитих спортсменів, які в перспективі зможуть підняти вищі спортивні досягнення на новий рівень. Внутріутробний період – до 9 місяців; грудний – до 1 року; дитячі періоди (ранній, перший, другий) – до 11 років (дівчатка) і 12 років (хлопчики); юнацький період – до 20 (21) років; перший період зрілого віку до 35 років; другий до 55 (60) років; похилий вік – до 74 років; старчий – до 90 років і період довголіття. Ріст від народження до вікового дозрівання збільшується в 3 - 4 рази, вага і ударний об’єм серця – в 20 - 30 разів, жєл в 5 - 10 разів, показники силових можливостей – в 50 разів і більше.

Цей життєвий цикл фізичного розвитку відтворюється від покоління до покоління, повторюючи у певних рисах і разом з тим, набуваючи певних рис залежно від всієї сукупності природних і суспільних умов життя). “ фізичний розвиток ” – процес зміни форм і функцій (морфофункціоальних властивостей) організму людини протягом її індивідуального життя, або як сукупність ознак, що характеризують “фізичний стан” організму на тому, чи іншому етапі його фізичного розвитку (показники росту, ваги, окружності тіла, спірометрія, динамометрія та ін. Знаючи і вміло використовуючи об’єктивні закономірності фізичного розвитку людини, його можна спрямувати в оптимальну для особи і суспільства напрямку, забезпечити гармонійне вдосконалення форм і функцій організму, підвищити працездатність, “відсунути” (“віддалити”) час природного старіння.