конституційні передумови розвитку громадянського суспільства

конституційні передумови розвитку громадянського суспільства

і в літературі їй приділяється суттєва увага, що пов язано з формуванням в країнах снд правової державності, врахуванням позитивного досвіду конституційно - правового регулювання суспільних відносин. При цьому слід виходити з того, що немає підстав жорстко протиставляти дер - жаву і громадянське суспільство, оскільки вони перебувають у діалектичному взаємозв язку.

Народовладдя, державний суверенітет, поділу влади, політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, верховенство права, конституції і законів. Безумовно, становлення такого суспільства значною мірою залежить від якості конституційного законодавства, і насамперед конституції, яка має закладати демократичні засади функціонування держави і суспільства. Це досить важливо, оскільки світовий досвід свідчить, що найбільш успішно розвивається та соціальна система, в якій найбільш повно розкривається творчий потенціал людини.

Саме вільна і відповідальна людина є головною рушійною силою складних суспільних відносин — політичних, економічних, соціальних, правових, етнічних, конфесійних, культурних. Участь особи у всіх сферах суспільної життєдіяльності забезпечується системою прав і свобод, в яких виражено прагнення людини на гідне життя і благополуччя. 3) положення, що людина, її життя і здоров я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в україні найвищою соціальною цінністю, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. З конституції втілений персоноцент - ристський підхід, в основі якого — пріоритет прав особи, а не соціоцентристський, що ґрунтується на пріоритеті прав держави.

Права і свободи людини — це головна мета і важливий інструмент будь - якої демократичної правової держави, яка намагається забезпечити добробут і безпеку суспільства. Водночас суспільству слід усвідомити, що сутністю історичного прогресу, його змістом і рушійною силою є розвиток особистості шляхом розширення її прав і свобод, створення умов для їх реалізації. Дотримання прав і свобод людини не тільки сприяє розкриттю творчого потенціалу особи, а й зміцненню держави, слугує забезпеченню стабільності конституційного ладу.

Про це свідчить глибоке розшарування суспільства за матеріальним достатком, зростання корупції і організованої злочинності, жорстка конфронтація як між різними політичними угрупованнями, так і вищими органами державної влади (насамперед законодавчою і виконавчою), поширення правового нігілізму, недотримання норм конституції і законів не тільки пересічними громадянами, а й високими посадовими особами, в тому числі народними депутатами, повсякденне порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, відсутність ефективних механізмів захисту цих прав особи.

На такому стані із забезпеченням орав людини і громадянина неодноразово наголошували у своїх доповідях президент україни, уповноважений верхов - йої ради україни з прав людини, парламентські комітети, генеральний прокурор україни, науковці. 36 конституції встановлено, що громадяни україни мають право на свободу об єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. З самого початку більшовицького перевороту досить чітко проявилася тенденція ужорсточення влади і відмови від демократичних і правових традицій, які розвивалися упродовж попередніх 50 років. Ленін вміло скористався російськими традиціями деспотичного управління і замість демократії, для якої не було навичок, проголосив диктатуру, що була більш схожою з колишнім самодержавством. А безконтрольна влада не може реально захистити і забезпечити права і свободи людини, хоча ці права ґрунтовно закріплювалися в нормах конституцій, наприклад, в конституції срср 1977 р у конституції урср 1978 р. Намагання влади на етапі перебудови розбудити громадську ініціативу, щоправда, в контрольованих державою межах, закінчилася провалом, падінням конституційного режиму і розпадом срср. У свою чергу суспільство не зуміло конструктивно протистояти беззаконню і свавіллю влади, незважаючи на широкий комплекс прав, встановлених на рівні конституцій. Трохи більш як десятирічний досвід існування україни як незалежної, суверенної держави свідчить, що недостатньо проголосити і навіть закріпити на рівні конституції україни пріоритет прав людини.

Громадянському суспільству необхідно усвідомити, що сутністю історичного процесу, його змістом і рушійною силою є розвиток людської особистості, розширення, а не звуження прав і свобод особи.

Тому, аналізуючи стан реалізації і забезпечення прав і свобод людини і громадянина в україні на сучасному етапі, є підстави стверджувати, що права і свободи особи, незважаючи на ґрунтовне їх закріплення в конституції україни 1996 р поки що не стали дійсною вищою соціальною цінністю для держави, що зумовлено як попередньою історією, так і сучасними економічними, соціальними та політичними проблемами.

Необхідний термін для того, щоб держава не тільки декларувала на конституційному рівні, а й поважала, дотримувалась і захищала права і свободи людини як найвищу соціальну цінність. Багатогранною участю громадян у політичному житті; активним використанням форм безпосередньої і представницької демократії; гаран - тованістю прав і свобод особи.

Так, забороняється утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності україни, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров я населення (частина перша ст. Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом в інтересах охорони громадського порядку, здоров я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (частина друга ст. Доказом для цих волань є хіба що відома примовка моя хата скраю… але шановні інтерпретатори народної творчості забувають поставити її в соціальний контекст. інакше вони побачили б, що дане прислів я в народі використовувалось для характеристики від ємного персонажа, асоціальної людини, поведінка якої заслуговує на осуд. На мій погляд, демократична історична спадщина україни поки що недостатньо вивчена під кутом зору політології і заслуговує на більш ретельний розгляд у межах концепції “стежки залежності”, сформульованої р. А демократичні інститути і громадянські орієн­та­ції, що існували в українській історії в специфічній, можливо, недорозвиненій (з точки зору сучасної демократичної процедури) формі, справили значний вплив на соціальне і політичне життя країни.

Адже римське право було відроджене і використане європейськими націями в нові часи саме в такий спосіб — через повернення до античної літератури і захоплення нею в епоху відродження. Не маючи змоги менш - більш докладно зупинитися на тонкощах цього питання, вважаю за потрібне усе ж таки сказати декілька слів про те, як творився громадянський міф чи громадянська традиція в україні. Громадянське суспільство звичайно розглядається як явище (і поняття), притаманне західній цивілізації, у той час як “державне суспільство (і поняття патерналізму, що з ним пов язане) прийнято вважати продуктом східної культури.

Саморегулювання на противагу державній батьківській опіці; захищеність індивідуальних і групових прав на противагу політичному деспотизмові і автократії; добровільні асоціації на противагу так званим “мобілізаційним організаціям — такими є лиш декілька основних протилежностей (антиномій) цих двох культур у відносинах суспільства і держави.

Оскільки більша частина україни протягом століть входила до російської імперії, то існує думка, що вона також має бути прихильною до східноого варіанту відносин держави та суспільства. А вся правда полягає в тому, що україна завжди була країною пограниччя в геополітичному сенсі, що розташована на перехресті цих двох різних світів і культур. інтереси двох великих держав — великоросійської автократичної держави (mосковії) і польсько - литовської речі посполитої перетнулися на її території і наслідком цього зіткнення був розподіл української території по ріці дніпру на дві великі частини.

Лівобережна україна стала розглядатися як країна тієї самої політичної культури та орієнтації, що й росія, хоч відносини з метрополією не були аж такими простими та однозначними.

А правобрежна україна відійшла до польського королівства і після його розподілів в кінці 18 - го століття стала складовою частиною габсбургської імперії. Політичний устрій польського королівства, яке було різно­видом станової (шляхет­ської) республіки, також був для старшини, до деякої міри, зразком для імітації. Однак значно важли­вішим був той факт, що українські середні і нижчі стани також боро­ли­ся за свої права і створили унікальну козацьку республіку на запорожжі, яка стала головним джерелом демокра­тич­ного духу і прото - громадянської культури, що панувала протягом століть. В козацькі часи попри нерівність станів і попри провідну роль козацтва як основного “тіла” нації, що починала формуватись, уже в той період виразно дали знати про себе здатність народу до самоорганізації, до життя за правовими (тоді — переважно традиційними) нормами, суспільство (громада. ) почувалося незалежним не лише від чужоземних держав (речі посполитої чи московії), але й від своїх власних “верхів”, яких воно створювало і яких хотіло або не хотіло терпіти (у дусі концепцій суспільного договору і народного суверенітету). 2 дуже рано формулюється ідея народного суверенітету (права народу жити за притаманними йому усталени­ми нормами і законами, бути в цьому відношенні автономним, незалежним від інших держав), яка була б неможливою без громадянської (у розумінні — громадської, суспільної, публічної) свідо­мості. А українське “громадянин” походить від “громада” і в ньому відбитий не бюргерський (буржуазний) і не політичний (citizenship) зміст, а спадкоємність форм соціальної взаємодії, народного побуту і менталітету — від громади докнязівських часів до громадських організацій і громадського самоврядування нашого періоду.

Причому художні твори засвідчують, що зведення нанівець козацького стану і перетворення більшості українського населення на селян - кріпаків, що перебували в рабській залежності від своїх господарів, породило глибокий конфлікт в умах українських селян, які звикли бути вільними і надзвичайно цінували свободу.

За умов дотримання владою правових принципів відбувся справжній злет національної свідомості і громадського життя українців галичини наприкінці хіх — початку хх ст. Цимбалістий, цей злет повністю спростовує стереотип про засадничу не­здат­­ність українців до єднання, до висунення відданих громаді лідерів та їх підтримки грома­дою. — обставини галицького суспільства того часу не були ідеальними, але з погляду розвит­ку громадянської політичної культури вони знаменні тим, що для того, щоб на­род доріс до зрілости, ви­ростив у собі державницьку культуру помітного ступеня, вистачило, щоб одне - два покоління ма ­ ли нагоду жити у правовій державі з однаковими законами для всіх та можли ­ ві ­ стю брати участь у рішеннях локальних та загальнодержавних питань політики й адміністрації тодішньої австрії”. На їхній гачок ловиться навіть більш вишколена та антикомуністично настроєна галицька громада, не кажучи вже про широкий, мало політично освічений, розгублений і дезорієнтований загал інших регіонів україни.

Відсутність успіхів політич­ної діяльності правих реформаторських сил, які відстоюють ринкові реформи й демократію, невизначеність, розпливчатість (часто через об єктивні причини) їх позиції щодо правлячої верхівки, плюс словесна дискредитація їх діяльності різноманітними демагогами підривають довіру до них населення, а без цієї довіри вони не можуть досягнути успіху.

На мій погляд це є слабким захистом означеної позиції, тому що ці залишки позаполі­тичного спілкування й солідарності не становили істотного сектора суспіль­ства, який би міг і хотів діяти незалежно, а часом і на противагу державі. Однак через нагромадження суперечностей між потребами та спробами модернізації країни, з одного боку, та традиціями деспотичного прав­ління, з іншого, цей процес зірвався. Керуючись ідеєю знищення класів, вони свавільно й брутально відібрали власність у тих, хто її мав, і перетворили усіх людей на найма­них працівників одного державно - партійного синдикату під назвою “соціалістична держава”. Людина, що й без того не почувала себе незалежним індивідуумом, втратила останні підстави своєї самостійності, здатно­сті й бажання покладатися на саму себе.

Щоправда, через специфіку тих історичних обставин, за яких він утверджувався в різних країнах, та через різну тривалість існування тоталітаризму, можна констатувати, що ступінь цього знищення також був не однаковим. У країнах центральної та східної європи, куди комуністичні режими були принесені ззовні і не пустили надто глибокого коріння, ситуація була сприятливішою, оскільки в останній період свого існування комуністичні режими тут мали більше спільного з авторитаризмом, ніж з тоталітаризмом. Однак усі вони створювались партією - державою, були їй абсолютно підконтрольні, вступ до багатьох із них був примусовим (інакше передбачались певні санкції дискримінаційного характеру). Слід обов’язково враховувати, що деякі автори визначають тоталітаризм як “учасницький (партисипаторний) деспотизм”, деспо­тизм, що здійснюється від імені і з залученням широких верств населення (а. Тоталітарні режими справді можуть створю­вати для себе атмосферу масової підтримки, мобілізуючи суспільство (або його значну частину) в ім я єдиної, ідеологічно обгрунтованої мети.

їх постійно примушували демонструвати лояльність до режиму, надавати йому активну підтримку своєю участю у фіктивних “всенародних” виборах, в одержавлених громадських організаціях, у різного роду мобілізаційних кампаніях, урочи­с­тих зборах, демонстраціях, мітингах. “маленька” і безправна людська істота опинилася сам - на - сам з величезною і бездушною партійно - державною машиною і поступово повірила, що інакше діяти неможливо. існував також відверто опози­цій­ний дисидентський рух зі своїми змі (саміздатом), не чітко сформованими спілками, непересіч­ни­ми незалежними особистостями.

і тільки в міру загнивання тоталітарного режиму, наростання кризи його легітимності нелегальне “друге” або “пара­лельне” суспільство пробивало собі дорогу “по необхід­ності нетрадиційними, ним самим ви­н­ай­де­ними (self - generated) способами”. Отже, говорити про те, що в умовах тоталітаризму існувало, нехай не дуже розвинене громадянське суспільство, на мій погляд, немає жодних підстав, оскільки його існування передбачає публічність, наявність незалежної преси, а також суспільну активність незалежно від держави, а коли треба — то й на противагу їй, що робити легально в срср та інших соцкраїнах було практично неможливо. У відносинах влади і народу, держави і суспільства панували якраз не - громадянські, клієнтельсько - патронажні відносини бюрократичного та бюрократично - деспо­тич­ного характеру, доповнювані репресіями.

Вони пронизували сто­сун­ки всередині ко­лиш­­ньої кпрс - кпу (її впливові керів­ники намагалися посадити на клю­чові посади саме тих людей, котрі готові були беззастережно їм служити), а також домінували у її стосунках з народом. Те, що існувало в срср та інших країнах адміністративно - командного соціалізму, в кращому разі можна назвати “пара - “, “квазі” - чи “псевдогромадянським” суспільством, його фор­маль­ним замінником, сурогатом. Це стало особливо зрозумілим у період перебудови, коли перші добровільні громадські об’єднання отримали дещо зневажливу назву “неформалів”, хоч у суспіль­стві з нормально розвиненим громадським життям саме такими й мали б бути усі об’єднання і спілки, що входять до третього сектора. Слід мати на увазі, що окрім звичайного для усього срср наступу на класових ворогів (а такими в україні виявились мало не всі селяни, через що понад 6 мільйонів людей було виморено штучно створеним голодом), тут додавалась ще одна широко трактована стаття звинувачень. Оскільки громадянська позиція невід ємна від любові до свого народу і батьківщини, то зрозуміло, що усі менш - більш активні громадяни (на відміну від гвинтиків системи) були знищені режимом. Нездатністю української еліти добре виконати цю свою функцію через спосіб переходу від тоталітаризму до ринку й демократії, який був далеким від революційного і залишив на своїх місцях стару комуністичну номенклатуру.

Разом з тим українська національна держава забезпечує розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів та національних меншин, що проживають на її території. Держава, сказано в конституції, створює умови, щоб люди за рахунок своєї праці, яку вони вільно оби­рають, могли самостійно задовольняти свої соціальні потреби.

Грома­дянам гарантується захист від незаконного звільнення з роботи, доступність і безоплатність медич­ного обслуговування, за­галь­ної середньої освіти в державних та комунальних закладах, вищої освіти на конкурсній основі. Права людини на соціальний захист в разі повної, часткової або тимчасової непрацездатності, втрати годувальника, безробіття, у старості, а також в інших випад­ках, передбачених законом, гарантується загальнообов язковим державним соціаль­ним страхуван­ням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств і організацій. Пенсії та інші види соціаль­них виплат, що є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. ідея правової держави має реалізуватись через послідовне здійснення принципів верховен­ства права та поділу єдиної державної влади на законодавчу, виконавчу і судову з конституційним визна­чен­ням їх повноважень та взаємоврівноваженості. Більш того, населення поставлене в такі умови, що воно вимушено порушує закони, які, з одного боку, є недосконалі самі по собі, а з іншого — часто суперечать один одному.

Досягнення відчутного поліпшення матеpіального добpобуту і умов життя людей; забезпечення повної пpодуктивної зайнятості населення, підвищення якості і конкуpентноздатності pобочої сили; гаpантування конституційних пpав гpомадян на пpацю, соціальний захист населення, освіту, охоpону здоpов я, культуpу, житло; пеpеоpієнтація соціальної політики на сім ю, забезпечення пpав і соціальних гаpантій, що надаються сім ї; забезпечення соціальної підтpимки соціально найвpазливіших веpств населення; вплив на демогpафічну ситуацію, підвищення наpоджуваності та зниження смеpтності населення, особливо дитячої, підвищення тpивалості життя; значне поліпшення соціальної інфpастpуктуpи.

Деpжава ствоpює умови для повного здійснення гpомадянами пpава на пpацю, гаpантує pівні можливості у вибоpі пpофесії та pоду тpудової діяльності, pеалізовує пpогpами пpофесійно - технічного навчання, підготовки і пеpепідготовки кадpів відповідно до суспільних потpеб (ч. 51); пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джеpелом існування, мають забезпечувати pівень життя, не нижчий від пpожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 46); гpомадянам, які потpебують соціального захисту, житло надається деpжавою та оpганами місцевого самовpядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ч. Доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної сеpедньої, пpофесійно - технічної, вищої освіти в деpжавних і комунальних навчальних закладах; pозвиток дошкільної, повної загальної сеpедньої, позашкільної, пpофесійно - технічної, вищої і післядипломної освіти, pізних фоpм навчання; надання деpжавних стипендій та пільг учням і студентам (ч. 54); деpжава захищає пpава споживачів, здійснює контpоль за якістю і безпечністю пpодукції та усіх видів послуг і pобіт, спpияє діяльності гpомадських оpганізацій споживачів (ч. Що стосується політичної системи, то це система взаємовідносин деpжавних та недеpжавних соціальних інститутів, які виконують певні політичні функції щодо захисту інтеpесів соціальних угpупувань, спільнот, суспільних гpуп, можливостей їхньої гаpмонізації. Політичні відносини; політична оpганізація суспільства (деpжавно - пpавові оpгани, політичні паpтії, політичні pухи, масові громадські оpганізації, тpудові колективи та об єднання); засоби масової інфоpмації; політичні пpинципи й ноpми; політична свідомість і культуpа. Політичною паpтією є об єднання гpомадян - пpихильників певної загальнонаціональної пpогpами суспільного pозвитку, які мають головною метою участь у виpобленні деpжавної політики, фоpмуванні оpганів влади, місцевого самовpядування і пpедставництва в їх складі. Гpомадською оpганізацією є об єднання гpомадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, твоpчих, вікових, національно - культуpних та інших спільних інтеpесів. Кpитеpієм такого pозмежування об єднань гpомадян є їх участь у політичному пpоцесі, фоpми діяльності та кінцева мета; політична влада - для паpтій, а задоволення пpофесійних, твоpчих та інших інтеpесів людей - для гpомадських об єднань. Вона підконтрольна громадянському суспільству та будується на еквівалентності благ, що обмінюються, на фактичному співвідношенні суспільного попиту та пропозиції, відповідальна за правопорядок, що гарантує людині свободу та безпеку, бо духовним фундаментом його є визнання прав людини.

Правова держава - це демократична держава, де забезпечується панування права, верховенство закону, рівність всіх перед законом та незалежним судом, де визнаються та гарантуються права та свободи людини та де в основу організації державної влади покладений принцип разподілу законодавчої, виконавчої та судової влад. Сучасна правова держава - це демократична держава, в якій забезпечуються права та свободи, участь народу у здійсненні влади (безпосередньо або через представників). В правовій державі забезпечується можливість в рамках закону відстоювати та пропагувати свої погляди та переконання, що знаходить свій вираз у формуванні та функціонуванні політичних партій, громадських об’єднань, в політичному плюралізмі, в свободі преси та ін. Отримав загальне визнання принцип “правової держави, були скасовані репресивні, та реакційні інститути та положення, стало розвиватися демократичне законодавство, система правосуддя, створено вищий арбітражний суд, конституційний суд. Була схвалена концепція судової реформи, що направлена на затвердження судової влади в державному механізмі як самостійної впливової чинності, незалежної в своїй діяльності від законодавчої та виконавчої влад. Прийнята декларація прав і свобод людини та громадянина, виходить з того, що держава визнає пріоритет прав та свобод людини, що додержання та захист прав та свобод, честі і гідності людини - головний обов язок державної влади.

Процес формування правової держави припускає створення системи політичних, юридичних та інших гарантій, що забезпечували б реальність цих конституційних положень, рівність всіх перед законом та судом, взаємну відповідальність держави та особи.

В якості однієї з найважливіших задач, пов язаної з формуванням правової держави, слід розглядати розвиток та вдосконалення законодавства, формування нової щодо суті правової системи.

Це декларація про державний суверенітет україни, декларація прав та свобод людини і громадянина, закон про громадянство, закон про власність, конституція україни.

На протязі довгих десятирічь в нашій країні діяла однопартійна система, що виключала можливість створення та функціонування легальных опозиційних партій. Сучасна демократична правова держава припускає розвинуте громадянське суспільство, в якому взаємодіють різноманітні суспільні організації, політичні партії, в якому жодна ідеологія не може встановлюватися в якості офіційної державної ідеології. Необхідним фактором, що визначає успіх багатьох перетворень в державному та політичному житті нашого суспільства, є рівень політичної та правової культури в суспільстві. Необхідно позбавлятися від того правового нігілізму, що особливо чітко виявився останнім часом не тільки у громадян, але й у представників державного апарату.

Цей розвиток все більш ускладнюється через те, що суспільство переживає жорстоку економічну та соціальну кризу, яка істотно відбилася на рівні життя людей та різко висвітлила ті негативні наслідки, що породила тоталітарна система за довгі десятиліття свого панування. Про стан забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина в україні можна робити висновки з щорічних доповідей уповноваженого верховної ради україни з прав людини.

N 691 - р були затверджені заходи щодо організаційного забезпечення подальшого вдосконалення законодавства з питань захисту прав і свобод людини та приведення його у відповідність з міжнародними стандартами.

В них було передбачено розробити і подати в установленому порядку проекти законів україни в тих сферах, де існують проблеми захисту прав громадян, а саме.

Про внесення змін до законів україни (зокрема до статей 15 і 24 закону україни “про оплату праці, законів україни “про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ) щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати; 2. Про внесення змін до закону україни “про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування щодо підвищення розмірів виплати за деякими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування; 5. Про внесення змін до закону україни “про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” у частині, що стосується використання за кордоном органів померлих громадян україни для потреб трансплантації; було також акцентовано увагу на опрацюванні питань щодо віднесення до переліку захищених статей видатків державного бюджету щорічних видатків на забезпечення продуктами харчування затриманих та заарештованих осіб, будівництво, реконструкцію і ремонт діючих ізоляторів тимчасового тримання, приймальників - розподільників для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальних приймальників для осіб, підданих адміністративному арешту; опрацюванні питань стосовно створення фонду соціального житла для громадян, які потребують відповідного захисту з боку держави.

Більшість пільг, передбачених законом україни “про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в україні, не реалізовувались. Потребувала активізації робота по підтриманню здоров’я і сприянню активному довголіттю громадян похилого віку та нагальному розв’язанню проблеми такої категорії ветеранів, як “діти війни”. Неприпустимою була визнана спроба кабінету міністрів україни замінити систему пільг на адресну грошову допомогу та порушення окремими представниками виконавчої влади вимог чинного законодавства при розгляді звернень ветеранів праці. Аналогічна ситуація склалась у 2003, 2004, 2005 роках і з захисту прав інвалідів в україні, що дає підстави стверджувати про необхідність подальшого вдосконалення існуючої системи соціальних та економічних гарантій в українській державі. Пpинцип багатопаpтійності, ствоpення деpжавою однакових умов для діяльності політичних паpтій, інших гpомадських об єднань, забоpону будь - якій політичній силі пpисвоювати пpаво здійснювати деpжавну владу (ст. 3, 15, 36, 37); пpинцип економічної багатоманітності, pівність всіх фоpм власності, невтpучання деpжави у безпосеpедню господаpську діяльність підпpиємств незалежно від фоpм власності, свобода підпpиємництва (ст. 13, 15, 42); пpинцип ідеологічного плюpалізму, відокpемлення цеpкви від деpжави, невтpучання деpжави у спpави pелігії; pоздеpжавлення й деідеологізація освіти, науки і культуpи, всієї духовної сфеpи суспільства на основі конституційного гаpантування пpава на свободу думки, совісті і pелігії (ст. Люди, працьовиті, енергійні, високої культури та інтелекту, які переймаються честю і благом країни, залишилися без правової підтримки і належної винагороди за сумлінну працю. Самі його інститути потребують сильної державної влади, яка б створювала правові, політичні, організаційні умови для їх існування, виступила гарантом їх функціонування.