столипінська аграрна реформа передумови

столипінська аграрна реформа передумови

В економічній політиці царизму кінця хіх - початку хх ст було немало сильних сторін, верхи часто не зовсім вірно оцінювали реальну соціально - політичну, економічну ситуації в суспільстві, і тому робили невиправні помилки.

В ті роки росія впевнено захоплювала позиції на ринках далекого і середнього сходу, витісняючи своїх конкурентів, про що свідчив промисловий під’єм 90 - х років. Головною причиною промислового зростання 90 - х років, з’явилася економічна політика уряду, однією із складових частин, якої стало встановлення митних податків на ввозимі в російську імперію товарів і одночасне усунення перешкод на шляху проникнення в країну іноземного капіталу.

Ці заходи, за думкою їх ініціаторів повинні були позбавити молоду російську промисловість від пагубної конкуренції, і тим самим сприяти її розвитку, якому допомагали іноземні інвестиції. До речі, що по цілому ряду причин, особливістю саме російської крупної буржуазії була готовність піти на будь який компроміс з сучасністю, і тобто, відповідною йому феодально соціально - економічною базою. Тут склалися такі великі промислові центри загальноросійського значення, як донецький вугільно - металургійний, криворізький залізорудний і нікопольський марганцевий басейни та південно - західний цукробуряковий район. В результаті інтенсивних процесів концентрації і централізації капіталу утворювалися великі монополістичні об’єднання, які відігравали деделі більшу роль в економічному житті країни.

Суперечності між розвинутою капіталістичною промисловістю і середньовічними пережитками в сільському господарстві царський уряд намагався пом’якшити шляхом організації державного ринку збуту.

Відомо, що диспропорція між політичною надбудовою і базисом (соціально - економічними відносинами) неминуче приводить до кризи, яскраво вираженному протиріччю, яке може слугувати причиною революції. Контрреволюція зверху, - в якійсь степені вона здійснилась, переворот, розформування іі державної думи, але більшого влада собі не дозволила, крім нового виборного закону, який збільшив представництво в думі великих землевласників, і представників буржуазії. При загрозі революційних виступів знизу і більш чим незначним успіхам контрреволюції зверху, робиться спроба піти по третьому шляху - початку економічних реформ. Програма реформ була розрахована на буржуазно - демократичний розвиток, вони за своєю суттю буржуазно - демократичні (наприклад у питаннях, які стосуються земських органів влади), але столипін щиро розраховував здійснити їх в рамках старої, регресивної для якісно нового рівня капіталістичних відносин політичної системи.

Столипін, будучи поміщиком, одним із лідерів губернського дворянства, знав і розумів інтереси поміщиків, тому для нього аграрне питання небуло незрозумілим. Він стверджував, що поки селянство бідне, не має особистої земельної власності, поки воно знаходиться в обіймах общини, воно залишається рабом, і ніякий писаний закон не дасть йому блага громадянської свободи.

і сам столипін, і його опоненти підкреслювали головне завдання реформи - створити заможнє селянство, яке пронизане думкою про власність, а тому ніколи не потребує революції і виступатиме як опора уряду.

Економічні аспекти реформ були засновані на тому, що без нормального аграрного фундаменту, без розвинутого сільського господарства, без задоволення потреб у дешевій робочій силі (за рахунок колишніх селян) промисловость російської імперії не набуде розквіту, і буде приреченана на відсталість від передових держав світу.

Безперечно, це був повний розрив з ідеологією реформи 1861 р коли наголос був зроблений тільки на селянську общину як на головну опору монархії, і відповідно, державності в цілому.

При цьому, якщо в данній общині на протязі останніх 24 років не проводилися переділи, то надлишки домогосподар одержував безкоштовно, якщо ж перерозподіли і були, то він платив общині за надлишки по викупній ціні 1861р. Необхідно зауважити, що умови продажу були доволі жорстокими - за прострочення платежів земля у покупця відбиралася і верталася в банківський фонд для нового продажу.

Ця політика була вельми розумною у відношенні до заможнього селянства, вона допомогала їм, але в цілому вона не вирішила аграрне питання (селяни - бідняки немогли купити землю). Більш того, община для виділення в окреме господарство не завжди надавала наділи, достатні для ведення ефективної праці, при цьому навіть кредити банку не могли значно покращити справу, і тому столипін взяв курс на переселення селянства на вільні державні землі. Переселенням займалося переселенське управління, в компетенцію якого входило вирішення тогочасного питання перенаселенності центральних областей російської імперії. Масове переселення було організоване для того, щоб не наділяючи селян панською землею (не загострювати відносини з буржуазією - радикалізм), збагатити одних селян за рахунок інших, розпустивши общину і полегшив перехід того, що належало біднякам, у власність заможніх. З цієї точки зору столипін мав на меті досягнути рівноваги суспільних сил, щоб з одного боку, не обмежити законних прав панства на землю, а з іншого - забезпечити землею селянство. Шляхом створення розвинутої інфраструктури в зонах переселення (залізниці, школи, лікарні, водосховища), надання допомоги у вигляді насіння, худоби, засобів праці. Економісти вважають, що результати були дуже далекі від потрібних, реформування аграрних відносин, наділення селянства правом приватної власності на землю вдалося лише частково, при цьому зберіглося антигоністичне протиріччя міх селянством і панством; відлучення селян від общини вдалося в незначній мірі (приблизно 10% селян відділилося в хутори); а переселення селянства на окраїни в якійсь степені вдалося. Крах столипінської реформи, неможливість зрощення тоталіризму і автотаризму з самостійністю, крах курсу на селянина - фермера став уроком для більшовиків, які надали перевагу колгоспам. Столипінські реформи, якщо б вони продовжувалися, скажімо, ще років 10, принесли б значні результати, головним з яких було б створення прошарку мілких селянських власників - фермерів, да і лише в тому випадку, якщо б обставини склалися виключно добре для столипіна. Предметом дослідження є виявлення характерних рис аграрної реформи в україні на фоні проведення останньої в російській імперії, а також її економічні і соціально - політичні наслідки для українського селянства. Хронологічні рамки визначаються 1906 р коли революційна ситуація в країні вимагала від уряду широких демократичних перетворень в аграрному секторі економіки і 1914 р коли в зв язку з початком і світової війни землевпорядкувальні роботи поступово скорочуються. Територіальні рамки визначаються 9 губерніями україни - волинською, катеринославською, київською, подільською, полтавською, таврійською, харківською, херсонською та чернігівською. Все вище зазначене змушує подивитися на процес аграрного реформування останніх півтора століть і в цілому, і розглядаючи кожну спробу реформування сільського господарства окремо. Україна вступила в хх століття як складова частина російської імперії з усіма притаманними цій країні проблемами - з напівкріпацьким режимом на селі і, отже, зі зростаючою необхідністю нових реформ, зволікання з якими робило неминучим революційний вибух. Зміст цих реформ полягав у проведенні широких демократичних перетворень, але головне - в ліквідації поміщицького землеволодіння, в зміні суті землеволодіння, передачі всієї землі тим, хто її обробляє своєю працею. Проводячи історичну аналогію середньовічного минулого україни з сьогоденням, ми бачимо, що в сучасних умовах на новому, більш цивілізованому рівні знов постали проблеми аграрного реформування села. Як і в минулому, нині зростає роль сільського господарства в економічному житті країни, кризове становище аграрного сектора економіки вимагає невідкладних заходів щодо його вирішення. Однак зростаючий інтерес до низки проблем, пов язаних з введенням приватної власності на землю, деякі спроби їх вирішення наштовхуються на відсутність історичного досвіду, певних знань, наукової інформації, цілісних досліджень, які б об єктивно відтворювали роль та значення аграрного реформування в історії україни.

Це зумовлює необхідність наукового пошуку, нового осмислення національної історії україни в контексті аграрної політики як складової суспільно - цивілізаційного розвитку.

Ленін, - намагався… старе самодержавство переробити в буржуазну монархію…” щоб відвернути селян від боротьби за поміщицькі землі, зміцнити в них відчуття приватної власності і сприяти розвиткові капіталізму руським шляхом, а також створити собі соціальну базу на селі в особі куркульства, оскільки селянська маса в цілому його опорою бути не могла, царський уряд вирішив здійснити нову аграрну реформу, головним провідником якої став столипін. 9 листопада 1906 року цар підписав підготовлений столипіним указ, за яким кожен домохазяїн, що володів землею на общинному праві, міг в будь який час зажадати закріплення за собою в особисту власність належної йому частини землі. Домохазяїн, що закріпив у приватну власність землю, мав право вимагати від сільської громади звести її в одну ділянку - “відруб”, а якщо селянин переносив на неї хату й переселявся туди, то така ділянка називалася “хутором”. Якщо указ 9 листопада 1906 року давав селянам тільки можливість виходити з общин і закріпляти землю у приватну власність, то закон 14 червня 1910 року зробив цей вихід і перетворення всіх селян - общинників на приватних власників обов`язковим у тих сільських общинах, де небуло переділів з часу наділення землею і переходу на викуп. Проводячи нову земельну політику, царський уряд насамперед зберігав у цілості всі поміщицькі землі і, по - друге, створював умови для збирання в руках куркульства селянських земель, бо значна частина селян, особливо бідняків, одержавши землю в особисту власність, не могла вести на ній господарство і змушена була продавати її куркулям. Оскільки малоземельні селяни розуміли, що руйнування общини й закріплення землі в особисту власність приведуть до повного розорення їх, і виступали проти цих заходів, царські власті здебільшого проводили реформу примусово. У цілому по семи губерніях україни (без волині і поділля) з 1906 року по 1 травня 1915 року вийшли з общини 468 тисяч дворів, які закріпили в особисту власність 2794 тисячі десятин землі, що становило 30, 2 % від загальної кількості общинної надільної землі. В наслідок цього на правобережжі і полтавщині общинне землеволодіння зникло майже зовсім, на чернігівщині стало переважати особисте землеволодіння, а на півдні і харківщині воно охоплювало близько половини сільських дворів. На україні на початок 1916 року на землях сільських громад було створено 440 тисяч хутірських і відрубних господарств, що становило приблизно 13 % загальної кількості селянських дворів. Цим він намагався послабити земельну тісноту в центральних районах і “розрідити” атмосферу в росії, постаратися збути якомога більше неспокійних селян у сибір. Переселенці їхали туди в вантажних вагонах, не були забезпечені харчами, медичної допомоги не було налагоджено, нові місця переселення не були підготовлені тощо. Важливою рисою селянського землеволодіння правобережжя україни була майже повна відсутність общини та перевага подвірної форми, яка в роки реформи полегшувала селянам процес закріплення землі в особисту власність. У розвитку землеробства вiдбувались процеси поступового збільшення посівних площ, особливо пiд зерновими та технiчними культурами, урожайностi цих культур внаслiдок того, що вони користувались великим попитом на ринку та збiльшенню уваги селянства до правильних, рацiональних технологiй їх вирощування; поступове зростання селянського землеволодiння як наслідок його iндивiдуалiзацiї та прагнення до прибутковостi господарств, поступове зменшення помiщицького землеволодiння як закономiрний процес розвитку капiталiзму у сiльському господарствi (на правобережжі воно залишалося стійким внаслідок своєчасної перебудови поміщицьких господарств на ринкових принципах ще після реформи 1861 р. ); у розвитку тваринництва - якiснi змiни, пов язані з орiєнтацiєю селянських господарств на потреби ринку; збiльшення уваги селянського населення до правильно органiзованої системи ведення тваринництва; поступове зростання витрат держави на цi цiлi, активна дiяльнiсть земств у цьому напрямi. Під час проведення столипінської реформи на українському правобережжі відбувалося впровадження агрономiчних заходiв у селянських господарствах, збiльшення уваги селян до рацiонального ведення своїх господарств; вирішувалася проблема організації страхування від градобою - для зменшення втрат вiд несприятливих погодних умов. Розгляд агрономічних заходів на правобережжі у цей період дає підставу зробити висновки, що уряд поступово збільшував витрати на ці цілі; діяльність землевпорядних комісій та земств спрямовувалась на підтримку в першу чергу хуторян та відрубників, але поступово розширювала свої рамки для охоплення нею різних верств селянства (це ж виявлялося у посередницьких операціях губернських земських кас дрібного кредиту). Сприяла перерозподілу певних пропорцій у розвитку окремих галузей, відкриваючи шлях більш ефективним методам ведення господарства та спрямовуючи зусилля селян на можливість покращання свого економічного становища, на пристосування їх до запитів ринку в цьому русі. Підвищення урожайності в селянських господарствах нового типу, заведення нових поліпшених порід свійських тварин, перебудова на прибуткові галузі у розвитку тваринництва, поступове збільшення купівель та використання землеробських машин та знарядь, інших засобів сприяли закріпленню позитивного досвіду і відкривали перспективи дальшої товаризації сільського господарства та посилення його впливу на розвиток інших галузей народного господарства. Значну роль у процесі забезпечення сировиною українських заводів і фабрик, що переробляли продукцію аграрного сектору економіки, відігравали новоутворені селянські господарства відрубно - хутірського типу.

Iндивiдуалiзацiя селянського землеволодiння на теренах україни, прагнення енергiйних сiльськогосподарських працiвникiв поліпшити землеробську культуру стимулювали виробництво продукцiї сiльгоспмашинобудування. Відбувалося значне збільшення обсягів виробництва у тих галузях, які мали прямий або опосередкований зв язок з аграрними перетвореннями; подальша монополізація цих галузей, акціонування підприємств, втягування промисловості у забезпечення в першу чергу зростаючих потреб внутрішнього ринку та у зв язку з цим стабільність та перспективи його подальшого розвитку; відчутний взаємозв язок між розвитком промисловості та процесами, які відбувалися внаслідок столипінської аграрної реформи, простежується через діяльність земств по закупівлі сільгоспмашин, знарядь, покрівельного заліза, черепиці тощо; більш того, своєю антисиндикатською спрямованістю вони змушували відповідні підприємства враховувати інтереси споживачів. Утворення кооперативних товариств по збуту зернових та іншої сільськогосподарської продукції, які намагалися зайняти своє, належне їм місце у внутрішній торгівлі; значний розвиток споживчої кооперації як спроба захистити сільського споживача товарів від експлуатації приватних торговців; активна участь земств у процесі купівлі - продажу товарів, необхідних і доступнних селянам. Внутрішня торгівля переживала пожвавлення, особливо за рахунок інтенсивності хлібної торгівлі; ціни на головні види сільгосппродукції помітно зростали внаслідок збільшення чисельності населення та продовольчих норм на душу населення; збільшувався обсяг товарообігу, кількість базарів та ярмарків; зростала участь кооперативів та земств в організації внутрішньої торгівлі. У розвитку зовнішньої торгівлі спостерігалося її пожвавлення в цілому, за виключенням окремих неврожайних років, збільшення загального обсягу і експорту головних зернових культур та інших продуктів сільського господарства; зростання у ній ролі україни; включення сільських кооперативів у зовнішньоторговельну діяльність (зокрема, волинського товариства хмелярів). Хлібних та деяких інших, з коливаннями по окремих роках); розгортання будівництва складських приміщень для зберігання сільськогосподарської продукції при залізницях через широкий розвиток тут комісійно - позичкових операцій (також розглядалося питання про будівництво рейкових під їзних шляхів у подільській губернії у зв язку з необхідністю поліпшення товарообміну внаслідок процесів, що відбувалися у сільському господарстві та промисловості); введення нових, вигідних залізничним товариствам тарифів на перевезення борошна та крупи; підвищення уваги з боку губернських управ до стану доріг. Вона не створила для царизму широкої, міцної, соціальної опори на селі в особі куркульства, бо поряд із збільшенням куркулів на протилежному боці виростала велика маса розорених селян - бідняків, і соціальні суперечності на селі не послаблювалися, а загострювалися, боротьба селянства посилювалася. Економічні аспекти реформ були засновані на тому, що без нормального аграрного фундаменту, без розвинутого сільського господарства, без задоволення потреб у дешевій робочій силі (за рахунок колишніх селян) промисловость російської імперії не набуде розквіту, і буде приречена на відсталість від передових держав світу.

Ці тенденції не тільки посилились, але й стали набувати більш стійкого характеру, оскільки індивідуалізація селянського землеволодіння призвела до збільшення кількості господарств, які задовольняли цей ринковий попит. Зростання селянського землеволодіння шляхом купівлі - продажу вимагало великого напруження сил від тих, хто отримував довгострокові кредити, привчало більше цінувати придбане важкою працею. Розвиток агрономічної справи на правобережжі у цей період свідчив, що поряд із закріпленням землі в особисту власність, ці заходи мали не менш важливе значення. Орієнтована спочатку на заможні верстви селян, агрономічна допомога з боку земств та землевпорядних комісій стала поступово поширюватись на все селянське населення, що відбивало настрої та прагнення селянства в цілому у цьому регіоні. Стійкість цих процесів, на наш погляд, мала майбутнє, оскільки індивідуалізм психології українського селянства сприяв копіткій, тривалій праці з досягненням певних результатів. Перехід до відрубно - хутірської системи землеволодіння, агрономічні заходи сприяли, в свою чергу, посиленню зв язків між сільським господарством та промисловістю правобережжя. Так, приміром, селянські цукробурякові плантації мали головним завданням постачання продукції цукровим заводам, які заохочували у цьому селян; заведення хмільників у заможних селянських господарствах мало тісний зв язок з виробництвом пива, розведення молочних господарств - з розвитком маслоробної промисловості тощо. Зв язок між збільшенням виробництва у промисловості та запитами сільського господарства внаслідок індивідуалізації землеволодіння селян поширювався і на інші її галузі. Через зростання земської торгівлі покрівельним залізом, іншими будівельними матеріалами простежується вплив столипінської реформи на розвиток промисловості будматеріалів. Підвищення активності селян у справі покращання свого економічного становища змушувало їх шукати різні форми найвигіднішого збуту своєї сільгосппродукції. В першу чергу, це відбилося на розвитку хлібної торгівлі, яка набула нових форм через збутову діяльність селянських кредитних, сільськогосподарських кооперативів. У розвитку зовнішньої торгівлі діяли свої механізми, пов язані з дією, станом на світовому ринку, і тому коливання в експорті зернових по роках у досліджуваний період мало свої закономірності. Посилення взаємозв язків між різними народногосподарськими галузями у цей період виявило ще більшу взаємозалежність між ними, оскільки кожна галузь мала свою потребу у задоволенні тією продукцією або послугами, які їй надавала інша. Такі моменти у розвитку окремих галузей сприяли більш чіткому визначенню кожною з них свого місця у народногосподарському комплексі, а відтак і більш налагодженій та продуктивній його роботі. На те, що в ці роки відбувалось піднесення всього народного господарства, його окремих галузей, звертають увагу як монографічні дослідження, так і періодичні видання того часу.

Перешкодою цьому стала перша світова війна, яка дезорганізувала не тільки розвиток різних галузей народного господарства, але й саму свідомість суспільства, посилила негативне ставлення значної частини селянства до поміщиків, прокладаючи шлях до соціальних потрясінь у 1917 р. Вирішення аграрного питання шляхом націоналізації землі, як показав подальший хід історії, ще не означало позитивних, культурних змін у розвитку сільського господарства, в усвідомленні кожним селянином себе справжнім господарем своєї землі. Якщо ж подивитися на всі ті реформи, які були задумані столипіним і оголошені в декларації, то ми побачимо, що більшості з них не вдалося збутися, а деякі були тільки розпочато, але смерть їх творця не дала їм завершитися, адже багато введення трималися на ентузіазмі столипіна, який намагався хоч якось удосконалити політичну чи економічну структуру росії. Тільки знищення царського режиму і поміщицького землеволодіння могли змінити хід подій, заходи, які розпочав столипін в ході своїх реформ були половинчастими.

Він змінює економічний фундамент країни, тоді як вся інша політика прагне зберегти в якомога більшій недоторканності політичну надбудову і лише злегка прикрашає її фасад. Звичайно ж столипін був видатним діячем і політиком, але при існуванні такої системи, яка була в росії, всі його проекти розколювалися про нерозуміння або про небажання зрозуміти всю важливість його починань. По - друге, перехід від натурального типу економіки до ринкового в умовах адміністративно - командної системи можливий, насамперед, на основі активної діяльності держави.

Прикладом цьому може служити уряд, який зумів з вражаючою швидкістю і розмахом переорієнтувати потужний бюрократичний апарат імперії на енергійну роботу.

При цьому локальна економіко - господарська рентабельність була принесена в жертву свідомо заради майбутнього суспільного ефекту від створення і розвитку нових економічних форм. По - третіх, там, де панували адміністративні принципи управління економікою і зрівняльні способи розподілу, завжди буде існувати сильна опозиція перетворенням. Вона була великим кроком по капіталістичному шляху, сприяла в певній мірі зростання застосування машин, добрив, збільшення товарності сільського господарства. Та й інші наведені вище цифри не можна механічно складати, оскільки домохазяїни, зміцнивши наділи, виходили потім у хутори таотруба, інші йшов них відразу, безчересполосного зміцнення. Що ж до аграрній реформі, то таке широкомасштабне захід, котре зажадало такої великої земельної перетряски, були позитивно позначитися у перші роки свою проведення. із громади виділилося до чверті господарств, посилилося розшарування села, сільська верхівка давала майже половину ринкового хліба, - від 70% до 90% що з громади селян однак зберегли через відкликання громадою, основну масу селян становили трудові господарства общинників, в исновки.

В умовах капіталізму не могло бути однакового розвитку всіх селянських господарств; кожне представляло собою окрему господарську одиницю з певним складом мислення господаря, стереотипами, своєю багатовіковою економічною спадщиною, кількістю членів сім ї тощо. Подвірне землеволодіння поступово привчало селянина до відчуття себе господарем свого наділу, психологічно підготувало селян до закріплення землі в особисту власність та покращання умов свого життя. Досвід впровадження реформи в життя показав, що для налагодження нової системи землеволодіння та піднесення продуктивності господарств необхідний певний період, а також ініціатива та постійні зусилля кожного селянина покращанні методів господарювання. Значну роль у збільшенні селянських наділів відіграв селянський поземельний банк, який був одним з важливих механізмів реалізації нової аграрної політики.

Він сприяв перерозподілу землі у напрямі її більш ефективного використання новими землевласниками - селянами, які мали певний господарський досвід, бажання та можливості поступового поліпшення свого добробуту.

Розглянуті в роботі особливості реалізації столипінської реформи у цьому регіоні ще раз підкреслюють необхідність використання регіонального підходу при її аналізі, з урахуванням історичних та економічних особливостей різних районів україни.

Напередодні першої світової війни в україні вже не було жодної важливої галузі промисловості, в якій тією чи іншою мірою виробництво не було б монополізовано. До першої світової війни українська промисловість становила 24, 3 % загальноімперської, даючи понад 70 % продукції всієї видобувної промисловості росії в цілому.

Внаслідок її здійснення селяни отримували право виходу з общини, земля передавалася з общинної у приватну власність, селянин дістав можливість заснувати окреме індивідуальне господарство – хутір (відруб). Якщо в цілому по країні землю у приватну власність закріпили 22 % селян, то в україні на правобережжі з общини вийшли 48 % селян, у степовій зоні – 42 %, на лівобережжі – 17 %. Проте столипін досяг своєї мети – на селі сформувалася потужна верства середнього і заможного селянства, яке не лише годувало країну, але й забезпечувало головні статті її експорту.

Його масовому зростанню та високій популярності кооперативних форм діяльності серед широких верств населення сприяли політико - правові, соціальні та економічні чинники.

Бажаючи проявити свої професійні й організаторські здібності, сільські вчителі, лікарі, агрономи, священики бралися до популяризації та організації кооперативних справ. Проте основною передумовою розвитку кооперації був подальший розвиток товарно - грошових відносин і потреба селян і ремісників протидіяти спекуляціям приватних торгово - посередницьких і кредитних установ. Окрім споживчих успішно функціонували й кредитні (виконували позичкові та збуто - постачальні функції), сільськогосподарські, промислові та житлові кооперативи.

Якщо ми хочемо розпочати творчу роботу в сфері народного господарства, то ми повинні знати те, що можна було б сміливо покласти наріжним каменем майбутньої будови, а цим каменем тільки і може бути принцип кооперативний…” серед інших кооперативних діячів відзначилися також в. До сибіру найбільше українців переселилося із харківської губернії, яка посіла одне з провідних місць у переселенні не тільки в україні, але й усій росії. При цьому в забудові міст використовувалися різні стилі – еклектика, модерн, неокласицизм із застосуванням окремих елементів української народної архітектури.

Усе частіше використовуються речі фабричного виробництва – шафи, стільці, ліжка, дитячі іграшки, друкарські та швейні машинки тощо, згодом з’являються перші плити для приготування їжі. Модзалевського прикрашали старовинні українські вироби з гутного1 скла, полтавські глиняні іграшки, посуд києво - межигірської фаянсової фабрики, волокитинська порцеляна, українські народні килими та ін. Гоголя полтавського губернського земства, олефірівську і дегтярівську учбово - ткацькі майстерні, полтавську столярно - різьбярську майстерню, вижницьку школу художньої обробки дерева і металу, промислову школу у львові, столярно - токарний верстат у станіславі та ін. Дуже часто професійні художники, які там викладали, спеціально займалися розробкою місцевих народних орнаментів для подальшого їх використання в різних виробах та предметах сучасного міського побуту.

У і та ii державних думах діяла українська думська громада (відповідно 45 та 47 депутатів), яка вимагала розв’язання земельного питання, автономії україни, розвитку національної освіти.

Гаазькі конвенції 1899 і 1907 років гаазькі конвенції 1899 і 1907 років – результат скликання конференцій миру з метою вироблення багатосторонніх угод щодо законів і звичаїв війни.

Природно - ресурсний потенціал економічного зростання – сукупна продуктивність природних ресурсів країни як засобів виробництва і предметів споживання, втілених у споживній вартості. Україна має потужний мінеральний, земельний і рекреаційний потенціал, але водночас недостатньо забезпечена водними ресурсами, лісовими та лісовкритими площами, площами захищених територій і ресурсами місцевого стоку (який приблизно в 3, 5 разу нижчий від європейського). Множення, ділення й піднесення до степеня дробів – раціональні вирази математика – алгебра раціональні вирази множення, ділення й піднесення до степеня дробів щоб помножити дріб на дріб, треба перемножити окремо їхні чисельники й окремо знаменники і перший добуток записати чисельником, а другий – знаменником дробу.

Відродження української культури, період національної, демократичної революції 1917, 1918, 1919, 1920 р історія культури україни розділ vi відродження української культури в період національно - демократичної революції (1917 - 1920рр. ) перша світова війна загострила політичні та національні суперечності російської імперії, активізувала визвольний рух поневолених народів проти самодержавства. Передумови виникнення фондового ринку фінансовий ринок змістовний модуль 2 ринок цінних паперів (фондовий ринок) 7 тема становлення, сутність та особливості діяльності ринку цінних паперів 7. Передумови виникнення фондового ринку історично фондовий ринок і його товари – цінні папери (цп) – були покликані вирішити задачу концентрації дрібних приватних заощаджень у великі торгові і промислові капітали.

Фази економічного циклу фази економічного циклу – фази циклічного розвитку економіки, через які економіка окремої країни або групи країн проходить послідовно після початку кризи.

Криза (зниження реального обсягу виробництва); депресія (“тупцювання” виробництва на місці); пожвавлення (відновлення економічного зростання); піднесення (перехід економіки на рівень, вищий за попередній). ) початок української революції, утворення центральної ради перша світова війна призвела до загострення соціальних, політичних і національних суперечностей у російській імперії. Закріпити знання учнів щодо способів перетворення добутку та степеня раціонального дробу на раціональний дріб; відпрацювати вміння використовувати набуті знання для виконання названих перетворень раціональних виразів. Рівень економічного розвитку рівень економічного розвитку – узагальнене економічне поняття, яке характеризує ступінь розвитку технологічного способу виробництва, організаційно - економічних відносин, відносин економічної власності та господарського механізму і виражається у показниках національного доходу (або ввп) на душу населення, в ефективності виробництва, у глибині суспільного поділу праці та в інших макроекономічних показниках. Критика общины связана прежде всего с переделами земли, нарушающими священное право частной собственности, без которого для либерала эффективное хозяйство вряд ли возможно. Подворное землевладение не было более экономически прогрессивным, чем общинно - передельное, там также была развита чересполосица, «поземельные отношения отличаются здесь ещё большей запутанностью, чем в общинной деревне.

«даже чересполосица, возникавшая при переделах и сильно мешавшая крестьянскому хозяйству, преследовала всё ту же цель ограждения его от разорения и сохранения в нем наличной рабочей силы. Вывести из села в город и трудоустроить там лишнее население и в то же время увеличить производительность труда настолько, чтобы оставшиеся на селе работники могли обеспечивать продовольствием всё население страны. Она по определению не могла совершиться быстро, и даже при условии оптимальных социальных преобразований на селе для последующего скачка производительности труда требовалось время. Но долгосрочного решения проблемы не мог гарантировать ни он, ни переселенческая политика, для которой в реальности в россии были очень небольшие возможности.

Огановский, оценивая результаты раздела помещичьих земель после революции 1917 г утверждал, что уже до неё крестьяне контролировали половину бывших помещичьих земель в виде купчей и арендованной. В деревнях, где крестьяне прежде уже прекратили переделы земли, почти ничего нового не произошло, а в селениях, где община была сильна и экономически оправданна, возникали конфликты между общинниками и выделившимися из общины крестьянами, на стороне которых выступали власти.

Хозяева теперь мешали друг другу в работе из - за чересполосицы, возникали всё большие проблемы с выпасом скота, и приходилось больше тратиться на фураж. Преимущества должны были возникнуть при выделении на хутора и отруба, но этот процесс землеустройства в условиях малоземелья был очень сложен и куда более скромен по масштабам. Ряд российских губерний в целях выяснения хода реформы, будучи её приверженцем, все же отмечал, что община не является врагом прогресса, что она вовсе не противится применению усовершенствованных орудий и машин, лучших семян, введению рациональных способов обработки полей. Насаждался сверху, не очень считаясь с обстоятельствами (например, с тем, что не все малоземельные крестьяне готовы выйти на отруба, потому что это усиливало их зависимость от капризов погоды). Деньги, вырученные от продажи надела, быстро кончались, и в городах нарастала маргинальная, разочарованная масса бывших крестьян, не нашедших себе места в новой жизни.

Государство размещало на заводах крупные военные заказы — после русско - японской войны россия более тщательно готовилась к новым международным конфликтам. Опережающие темпы роста определялись тем, что россия проходила фазу промышленной модернизации, располагала дешёвой рабочей силой, что было оборотной стороной крестьянской бедности.